takya.ru страница 1
скачать файл



Демонология украинского народа

I. Вступ. II. Народні вірування про вовкулаків : 1) передумови формування уявлень про вовкулаків; 2) походження назви “вовкулак”; 3) особливості вовкулаків як персонажів української демонології. III. Образ русалки в українській народній уяві: 1) відмінності русалок від подібних персонажів європейської демонології; 2) звичаї та обряди пов'язані з русалками. IV. Мавки та чугайстер: 1) аналоги мавок в зарубіжних віруваннях; 2) відмінність між мавками та русалками; 3) поняття про чугайстра. V. Повір'я про упирів: 1) слов'янські корені поняття “вампір”; 2) узагальнене поняття про упирів на Україні; 3) види упирів. VI. Відьми: 1) народні вірування, пов'язані з відьмами; 2) сутність відьмацької натури в народній уяві; 3) способи визначення та знешкодження відьом. Не є таємницею, що вірування та повір(я – ця основа світогляднихуявлень людей і найважливіша складова їхнього духовного життя – доостаннього часу або залишались поза увагою науковців, або ж описувалисяними досить однобічно. Ставлення до них було переважно негативним - як допережиткових явищ культури. Постулатом вважався відомий вислів Ф.Енгельсапро те, що релігійні вірування - не що інше, як фантастичні відображення вголовах людей тих зовнішніх сил, котрі панують над ними в їхньомуповсякденному житті. Ця в цілому вірна теза у більшості наукових дослідженьнерідко гіпертрофувалася, що призводило до звуження величезного спектранародних вірувань та повір(їв. Адже безперечним є той факт, що всіміфологічні й демонологічні уявлення, магічні обряди та ритуали не тількипов(язані з фантастичною сферою - вони, як правило, відбивають і багатющийміжпоколінний досвід людей, а часом відтворюють їхні вікові прагнення. Томуце зобов(язує нас пильніше придивитись до даного феномена, що грав неабиякуроль в становленні та розвитку духовності народу. Зростання національної самосвідомості населення, підвищенийінтерес до витоків традиційної культури, етнічної історії диктує зверненнядо цієї проблеми, адже розпочатий процес національного відродження Україниможе бути прискорений, зокрема, через засвоєння духовних багатств народу,накопичених поколіннями. Збіднення духовного етносу, а відтак і кризасуспільства, є безперечним наслідком кожної незаповненої прогалини усистемі міжпоколінної передачі культурної інформації, що і визначаєпрактичний інтерес до вивчення народних вірувань та уявлень. Не менш важливий аспект цього інтересу – суто науковий,історичний. Народні вірування та уявлення вбирали в себе все багатоманіттяідей, що панували в різні епохи, хоча їх не можна вважати своєрідним“музеєм”, де ці ідеї постійно зберігаються. Аналіз різночасових ідей, щовтілені у народні вірування, виявляє насамперед історичні зв(язки тихслов(янських племен, що колись проживали на території України, з іншиминародами, дозволяючи “прочитати” не тільки історичну долю країни, а йдуховний рух її народу. Система вірувань та повір(їв українців є надзвичайно строкатою іскладається з цілого ряду регіональних варіантів, що є наслідкомзародження в суперечливих умовах. З одного боку - це тісні культурнівзаємини з сусідніми народами (росіянами, білорусами, молдаванами,болгарами, греками ), з іншого– боротьба з численними державами, котрізазіхали на українські землі. Такими у різний час були і Велике князівствоЛитовське, і Річ Посполита, і османська Туреччина, і королівська Румунія таУгорщина, і буржуазна Чехословаччина, і, звичайно, царська Росія. Кожна зцих держав, підкорюючи окремі землі України, привносила свій культурний чирелігійний фон: чи то полонізацію, румунізацію, русифікацію, чи топокатоличення, омусульманення тощо. По мірі прискіпливого розгляду походження міфологічних тадемонологічних уявлень народів виразніше проступає стадіальність їхньогорозвитку, що була викликана передусім соціальними умовами – різними длярізних історичних періодів. Певним рубежем якісної трансформації цихуявлень було прийняття християнства, яке радикально позначилось нарозумінні сутності вірувань та повір(їв. Найдавніші дохристиянські уявленнялюдей, як правило, пов(язувались із нагальними господарськими інтересами ігрунтувалися на вірі в особливу силу тих чи інших явищ природи, а у деякихвипадках – на вірі в їх надприродну силу. Через віру, шляхом виконаннямагічних дій, людина намагалася вплинути на досягнення поставленої мети:захистити врожай, забезпечити спокій домашнього вогнища, вилікуватихворого. Словом, людина виступала тут переважно як активне начало, а нетільки як жертва сил природи. Щодо другорядних побутових проблем, то їхреалізація здійснювалася, як правило, за допомогою активних методів впливу- прикмет, вірувань, передбачень – усього того, що отримало назвуповір(їв. Із впровадженням християнства у віруваннях та повір(ях зростаєелемент надприроднього, але він обов(язково пов(язується з вірою в реальнейого існування, отже, з вірою в реалізацію будь-якого бажання, якщозвернутися по допомогу до надприродних сил – богів, наприклад. Усе, щостосувалось фантастичного, надприродного, але не пов(язувалось з вірою, невідносилося до релігії та вірувань; воно могло відноситися до традиції, допоезії, чи до казок: в них був елемент фантастичного, вигаданого, алелюдьми він не сприймався як реальність. Варто зазначити, що духовну культуру українського народу нашіпращури почали творити ще задовго до християнського періоду на Україні.Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме своюкультуру, а не культуру взагалі. Зустріч Візантії з Україною – це не булазустріч бідного з багатим; це була зустріч якщо не рівних, то близькихпотугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаяхі усній народній творчості ознаки зустрічі, поєднання староукраїнської,дохристиянської та християнської культур. Проте ми так звикли до цього, щоіноді не можемо розпізнати, де кінчається в народних повір(яхстароукраїнське, і де починається християнське. Отож, торкнувшись такої обширної та багатогранної теми, якою єслов(янська демонологія, варто зупинитись детальніше на найколоритніших їїпредставниках. Обряди та звичаї зустрічають людину при народженні,супроводжують на її життєвому шляху, не полишають навіть біля труни. Вонискладають спадок предків, в якому зібране все розумове багатство і в якомукоріняться всі національні особливості нащадків. Серед такої спадщиниокремо виділяються вірування в перетворення, в перевертництво, яківідображені не тільки в казках про перевтілення героїв, але і в сучаснихпереказах про відьом та вовкулаків. Тимчасово полишаючи оповідь про відьом, сутність якихописуватиметься в окремому розділі, докладніше зупинюся на не меншпоширених в народі розповідях про вовкулаків. Готуючи матеріали длянаписання даного розділу, я зрозуміла, що з відомих фактів та розповідейважко вивести певне уявлення про цих перевертнів, риси яких цінителі тазбирачі народних повір(їв змішують інколи з деякими рисами, притаманнимиупирям чи вампірам. Спираючись на матеріали усної народної творчості,етнографічні нариси та інші опрацьовані матеріали, переді мною посталанеобхідність з(ясування походження, витоків повір(я про цих персонажів . Звідки ж взагалі з(явились повір(я про вовкулаків та хто це такі? Знайдавніших часів людина ділила навколишній світ на дві нерівні частини:Своє та Чуже. Своє - це своя сім(я, своє плем(я, свій рід, своя територія,знайома та обжита. Чуже - це дикий, ворожо налаштований світ, що оточуєСвоє, і завжди несе загрозу та небезпеку, виштовхуючи людину із звичногосередовища проживання. І посланцем з того, інакшого, світу, людина вбачаєйого споконвічного жителя - дику тварину, або покійника (тобто того, хтовідійшов з цього, свого, світу, на той, чужий). Уявлення про Своє та Чуже,можливо, найдревніше для людства, і служить воно джерелом забобонів, одне зяких – віра в перевертнів-вовкулаків. Синонімом слова “вовкулак” є “вурдалак”, особливістю якого єможливість точно вказати дату виникнення - 1835 рік. Саме тоді бувнаписаний, а тоді і надрукований відомий вірш О.С. Пушкіна з циклу “Песнизападных славян”: Трусоват был Ваня бедный: Раз осеннею порой Весь в поту, от страха бледный, Чрез кладбище шёл домой. Бедный Ваня еле дышит, Спотыкаясь, чуть бредёт По могилам; вдруг он слышит, Кто-то кость, ворча, грызёт. Ваня стал; шагнуть не может. Боже, думает бедняк ,- Это, верно, кости гложет Красногубый вурдалак! Горе! Малый я не сильный! Съест упырь меня совсем, Если сам земли могильной Я с молитвою не съем! Что же? Вместо вурдалака (Вы представьте Вани злость!) В темноте пред ним собака, На могиле гложет кость. До заголовка відсилає зноска “Вурдалак. Вудкоглак. Упир.” Іншимисловами, це мрець, що встає з могил та смокче кров живих людей. Людина, якувкусив упир, сама стає упирем, а врятувати від нього міг лише шматок землі,взятої з могили, який треба з(їсти. Проте всі ці відомості стосуються лишеупиря, а з вурдалаком справи складніші. Дійсно, в міфології наших далекихпредків існував персонаж із схожим ім(ям –“волколак”. Подібно до упиря, цебув перевертень, який випивав всю кров з людини, котра сама ставала“волколаком”. Проте перетворювалась вона не в мерця, а у вовка, ім(я якоговимовлялось по-різному - “вулколак”, “вурколак”. Цікаво, що ці варіаціїзгадує і персонаж драми О.В.Сухово-Кобиліна “Смерть Тарелкина” Расплюєв.Розповідаючи про страшне чудовисько, яке п(є кров петербуржців, Расплюєв зжахом каже: “Вурдалак, вудкоглак, упир”. Тому, можливо, О.С.Пушкін, нечіткопочувши вимовлене ім(я вовкулака, відтворив його як вурдалака. Замінившийого, він ототожнив вовкулака з упирем. Обидва чудовиська дійсно маютьспільні риси: обидва – перевертні, що харчуються кров(ю, прибульці ізворожого світу, які затягують в той світ своїх жертв. Походження слова “вовкулак” не викликає особливих труднощів, аджеспоріднені слова є і у інших слов(янських мовах : болгарське “върколак”,сербо-хорватське “вукодлак”, чеське “vlkodlak”, польське “wilkodlak”. Перша частина його – “вовк” – взагалі зрозуміла, а другу частинупорівнюють з церкоснослов(янським “шкіра, волосся”. Отже, “вовкулак” –“вовча шкіра” – влучна назва для того, хто її раз від разу скидає. За Афанасьєвим, на Україні розрізняють вовкулаків двох видів: це абочарівники у звіриній подобі, або прості люди, перетворені чарами на вовків.Чарівники бродять вовками переважно вночі, вдень же вони знову набуваютьлюдського вигляду. Вовкулаки, перетворені з простих людей, істоти не злі,а страдницькі; вони живуть в барлогах, бродять лісами, виють, протезберігають людські риси. За народним повір(ям, чаклуни чи відьми, бажаючикогось перетворити на вовка, накидають на нього звірину шкіру, приказуючипри цьому магічні слова. Інколи говорять, що чаклун кладе пояс під порігхати: хто переступить через цей пояс, той і перетвориться на вовка. Самі жчаклуни, бажаючи перетворитись на тварину, накидають на себе особливекільце чи перекидаються через обручі. Головна сила тут – у чарівних словах. Люди, що перетворились на вовків, переступивши через пояс, набуваютьлюдської подоби тільки після того, як він перетреться чи трісне. Є, проте,й інший спосіб, котрим можливо в будь-який час повернути перевертнюлюдський вигляд: потрібно, щоб хтось надів на нього знятий з себе пояс,попередньо нав(язавши на ньому вузлів, примовляючи щоразу: “Господи,помилуй!”. Кажуть, що при цьому звірина шкіра впаде, і перед визволителемз(явиться людина. Х.П.Ящуржинський вовкулаком називає людину, наділену здатністюперетворюватись на вовка; така здатність дається за гріхи тих батьків,котрі перед святами чи постами мали тілесні стосунки або ж працювали усвята. За його даними, у вовкулака перетворюються тимчасово, але ніхто неможе з вовка зробитись людиною, бо дається це як кара від Бога. Проперетворення вовкулака народ каже: “Вовкулак ходить у ліс до справжніхвовків, і там вони бігають, щоб зловить що-небудь і з(їсти. Світом вовкулакйде додому і перед селом знову перекидається на чоловіка, а жінка його вжезнає, нічого йому й не каже.” Взагалі вовкулак видається людиною похмурою,а якщо стає вовком, то тільки давить, але не їсть овець. В доробку В.М.Гнатюка(1( вказано, що вовкулаки бувають двоякі:вроджені – і тоді вони періодично переміняються у вовків, як прийде на цепора, і бігають з ними,- і зачаровані ; в останньому випадку бігають вонивовками, доки хтось не здогадається, що вони несправжні, та не відчарує. Зайого даними, якщо вагітна жінка побачить вовка або з(їсть м(ясо звірини,яку роздер вовк, то породить вовкулака. Цікаво, що за народними повір(ями[pic]((( Гнатюк В.М. “Знадоби до української демонології”, Львів, 1903р., ст.208вовкулаки мають під пахвою таку ямку, в котрій сходяться кінці шкіри. Черезнеї вивертається шкіра і людина входить досередини, а назовні виходитьвовк. “Коли чоловік забуде за Бога, відьма виводить його на гору,застромлює в землю ніж і каже йому перекинутись через нього три рази; тодічоловік обростає волоссям і стає вовкулаком”. ((( В деяких місцевостях (колишня Київська губернія) вовкулак і упир вуяві народу ототожнювались, і їм приписували ті ж самі риси. Весною, як тільки вкриються травами луки, розпустяться верби йзазеленіють поля, тоді “з води на берег виходять русалки”. Вивчаючи повір(я про русалок, необхідно відділити від них класичніта романські оповіді про подібних жіночих істот – сирен: ці напівжінки-напівриби своїм співом зваблювали мореплавців у смертельно небезпечнімісця. Проте сирени, білі, з золотистим волоссям та риб (ячим хвостом,нагадують русалок лише своїм дитячим віком. За народною уявою, русалки – це дівчата або молоді жінки, котрівтопилися під час купання. Утоплениці-русалки навіки-вічні відійшли відбуденного земного буття й переселилися в таємничу сферу, на дно глибокихрік і озер, у казкові палати, що дивом збудовані з прозорого кришталю. У всіх мешканців Європи з давніх-давен були відомі русалки,щоправда, під різними іменами. Так, у Німеччині вони називались водянінімфи (wasser-nymphe) і дунайські діви; в Англії – морські дівчата(seamaid) і теж water-nymph; у литовців – дугни, вундани і вілії (від рікиВілія). У скандинавських народів нараховується аж дев(ять різновидностейводяних дів: HimiЬglofa, Dufa, Hadda, Hefridg, Udur, HroЬn, Bylgia, Bara iKolga; в Польщі – свитезянки, а в Сербії – віли, що живуть у горах, вскелях і на берегах рік та озер. В уяві сербів – це молоді, дуже гарнідівчата в білотканій одежі, з довгим волоссям, що хвилями розвівається поспині і пишних грудях ; шкоди вони ніякої людям не роблять, а при нагоді щей допомагають. Віли мають і деякі обов((язки: вони збирають хмари, готуютьблискавку і грім, а часом збираються на розвагу й танцюють; буває й так, щовони пророкують людям майбутнє. Отже, вірування в існування русалок – це єзагальне вірування всіх європейських народів. За українськими повір(ями, місяці і зорі викликають русалок зводи. Русалки не мають на собі одягу, у них біле знекровлене тіло (задеякими оповідями – блакитне, синє або темне), довге, хвилясте волосся,зелене, як трава; стан високий і гнучкий, а очі палкі і сині., як морськаглибочінь.[pic]((( Гнатюк В.М. “Знадоби до української демонології”, Львів, 1903р.,ст.212 На голові у кожної русалки – вінок з осоки, і тільки в старшої,царівни, вінок з водяних лілей. Вийшовши з води, русалки сідають на березі,розчісують своє довге волосся, або беруться за руки і водять дивовижніхороводи. Іноді русалки вилазять на дерева й гойдаються на гіллі, як нагойдалці, співаючи пісень. Русалчині пісні небезпечні : хто почує їх, той,як зачарований, підійде близько до русалок, а вони тоді заманять його досебе, візьмуть в своє коло, будуть бавитися з ним, а потім залоскочуть ізатягнуть у річку, на дно.((( Русалки можуть перетворюватись на вивірок, щурів або жаб, щосідають на кладочках, де жінки перуть білизну. Вони поділяються на двігрупи:русалки з іменем та без імені. Тих дітей, яким мати сама дає ім(я (хочживому, хоч неживому), називають іменними, а тих, яким мати не дасть імені,- безіменними. Русалки з іменем подібні до маленьких дівчаток, без імені–також дівчата, але страшні , безволосі.. В переддень Купала розкладаютьіменні русалки вогонь коло ріки і скачуть через нього, а безіменнівибігають з води, хапають попіл з іскрами, посипають голову, щоб рословолосся, і знов скачуть у воду. В Україні довго зберігався звичай серед жінок – в русалчинтиждень розвішувати по деревах полотно, що його ніби русалки брали собі насорочки. В одній з русалчиних пісень співається, що русалки просять у жінокнамітки, а в дівчат – сорочки : Сиділа русалонька на білій березі, Просила русалка у жінок намітки: «Жінки-сестрички, дайте намітки: Хоч не тоненької, аби біленької ». Сиділа русалка на білій березі, Просила русалка у дівчат сорочки: «Дівчата-сестрички, дайте сорочки, Хоч не біленької, аби тоненької ».[pic](3( Воропай Олекса “Звичаї нашого народу”, Київ, 1991р., (( том, ст..159 В русалчин тиждень на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, щойого парою русалки будуть ситі. Вважалось, що не слід кидати лушпиння зяєць, бо як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки іробитимуть шкоду людям; не можна сіяти муку просто в діжу, бо буде багаторусалок. В русалчин тиждень ніхто не відважується купатись у річці. Учетвер (цей день ще називають Русалчин Великдень) ніхто не повиненпрацювати, щоб не розгнівати русалок. Ранком, як тільки зійде сонце,дівчата йдуть у поле “на жита” і беруть з собою хліб із житнього борошна,спечений окремо та замішаний на свяченій воді . В полі дівчата ламають хлібна кілька шматків, діляться ним порівну, а потім кожна йде на ниву свогобатька, де росте жито, і там на межі кладе той хліб для русалок – “щоб жито родило”. Крім того, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собіполин та любисток, і там у лісі кидають завиті вінки русалкам, щоб тінасилали їм багатих женихів. Вважалось, що у тих вінках русалки бігають понивах та лісах. За народними віруваннями, у цей день русалки виходять наповерхню землі і дивляться, чи шанують люди їхню пам(ять. Якщо хтось в цейдень займається роботою в полі, то русалки заважають працювати й насилаютьна посіви якесь лихо; а ті, хто шанує це свято, сподіваються, що русалкиберегтимуть їхні поля від шкоди. В цей день селяни варять просто неба різноманітні страви і взаємночастуються. Серед русалок є й лоскотниці – це душі дівчат , що померли зимою;вони з(являються на полях і до смерті залоскочуть дівчат та хлопців, якщоті потрапляють до них. Напередодні Трійці русалки ховаються в корчах, а коли дівчатавиходять вдосвіта по воду, випадають несподівано і питають: “Полин чипетрушка?”. Як дістануть відповідь “полин”, утікають, як “петрушка”,залоскочуть дівчину й затягнуть у воду. Якщо помре на Троїцькі свята маленька дитина, то мати плаче і каже :”Боже мій, ти русалочкою будеш і не зійдеш за ними, за великими; тебебудуть там щипати, лоскотати”.((( Русалки ще уявляються семилітніми дітьми – це душі дітей, якіпомерли нехрещеними. Протягом семи років до свого обернення в русалки, душіцих дітей носяться в повітрі, а в день Трійці просять собі хреста: “Менемати породила, нехрещену положила”. Якщо хтось із християн почує цей голос,то мусить сказати: “Іван та Марія! Хрещу тебе в ім(я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь, “ –[pic]((( Злагода Н. “ Село Старосілля. Відділ монографічного дослідження села”, Київ, 1930р., ст. 146-147і кинути рушник, чи бодай хустку. В такому разі душа дитини піде до раю йрусалкою не буде. Якщо ж до семи років дитина отак не буде охрещена, тойде в русалки. Проводи русалок – спеціальні обряди, щоб позбутися них, -відбувалися на перший день Петрівки, а часом і на Вознесіння. В ці днідівчата в полі, на житах, роблять спільний обід – тризну в честь русалок.Після тризни дівчата ходять по полях з розплетеними косами і вінками наголові, співаючи проводи русалкам: Проводили русалочок, проводили, Щоб вони до нас не ходили, Та нашого житечка не ломили, Та наших дівочок не ловили. Засобами, що відлякують русалок, здавна вважались пахучі трави(любисток, полин, лепеха), тому що вони для хрещених людей дуже пахучі, адля нехрещених – смердючі..Багатюща народна уява, вигадавши русалок, дала їм у супровід мавок. Вартозазначити, що чіткого розмежування між цими двома персонажами нема,навпаки, повір(я та розповіді про них тісно переплітаються. Подібно дорусалок, в мавок обертаються нехрещені діти. Злі духи мучать цих немовлят,і тільки на Зелені Свята вони вільні від тих тортур. До семи років душінемовлят літають у повітрі й жалібно просять, щоб їх охрестили. Післясмерті дитини її душа переселяється жити до річки чи до озера, де вонаплаває золотою рибкою. Іноді мавки обертаються в дівчат і показуються наберезі, манять до себе перехожих, а коли хто наближається до них, тоді вониховаються у воду. ((([pic]((( Воропай Олекса “Звичаї нашого народу”, Київ, 1991р., (( том, ст..168 Подібні вірування існують і в сучасних греків: телонії і чудесніжінки нагадують наших мавок. За повір(ями греків, телонії – це теж діти, щовмерли без хрещення; вони виходять з пекла і живуть у ранкових туманах.Мати чує голос свого немовляти в шумі південного вітру, і для заспокоєннятіні курить ладаном перед образом Божої Матері., і той образ оздоблюєбілими ризами. Душі телоніїв літають над запашними луками у виглядібарвистих метеликів, бджіл і комах, які харчуються соком квіток, протягомсорока днів після Великодніх Свят. Переконана, що після такого початку лишаються сумніви: чи є різницяміж русалками та мавками? Так, різниця є, причому досить суттєва; саме вонадозволила виділити на описання мавок окремий розділ. Мавки, або ще нявки, бісиці, живуть в лісах чи гірських печерах, із(являються людям як молоді, гарні дівчата. Світлиці їх вистелені килимами,вони прядуть крадений льон, тчуть із вибіленого полотна і шиють одяг. Післятого, як розтануть сніги, мавки бігають горами й долинами і засаджують наних квіти. Коли все зазеленіє і розквітне, вони рвуть квіти, вплітають вкоси, і купаються в потоках та озерах. Вважається, що до танців, які нявкитеж дуже полюбляють, приграє їм чорт на дудці . Цікаво, що на тому місці,де раз перетанцювали мавки, трави не буде повік, і такі місця називаютьсяігровищами. Розважаються вони також тим, що заманюють людей і заводять їх убезвість. Відчепитися від мавки, за народним повір(ям, можна лише ,скинувши сорочку і перевернувши її навиворіт. Мавки бувають високого зросту, обличчя мають округле; довге волосся,оздоблене квітами, спускається їм на плечі. Одяг їх тонкий, прозорий; їхбистрих блискучих очей не гріє людська душа. Отже, мавки виглядають спередуяк дівчата, але відрізняються від людей тим,, що не мають спини, тому видновсі нутрощі. Варто зазначити, що в слов(янській міфології нявки являють собоювтілення смерті, що насамперед пов(язане з уявленнями про човен, на якомупливуть у царство мертвих. Невідривно з віруваннями про мавок пов(язані і повір(я про існуваннячугайстра, або лісового чоловіка. Чугайстер виглядає як людина, протевисока, як смерека, в білім одязі. Шкіра його, подібно до тварин, вкритабуйним волоссям. За народними повір(ями до людей чугайстер відноситьсяприязно, розмовляє з ними, гріється біля вогню. Людині чугайстер шкодиніколи не заподіє, інколи навіть обороняє її від зла. Проте часом можечемно запросити до танцю, а, відтанцювавши своє, відпускає. Вважається, що чугайстер – це заклятий чоловік: він ходить лісами,блукаючи, ніхто його не вб(є, не з(їсть, бо так йому “пороблено”. Зарившисьу листі, чугайстер чатує на мавку, а коли впіймає її, то вбиває та їсть.Якщо люди розкладуть у лісі багаття, то чугайстер приходить до них, ісмажить зловлену нявку на рожні. Іншим слов(янам чугайстер невідомий. Уявлення про мерців, які смокчуть ночами кров живих, властиві всімєвропейським народам. Ці перевертні називались вампірами. Але ось щоговорить про них персонаж розповіді О.К. Толстого: “Ви їх ,Бог знає чому,називаєте вампірами, проте я можу вас запевнити, що справжня їх назва –упир; а, оскільки вони походження виключно слов(янського, хоча йзустрічаються в усій Європі і навіть в Азії , тому й не потрібнопритримуватись іноді імені, вигаданого угорськими ченцями, які з упирязробили вампіра, перекручуючи все на латинський лад. Вампір, вампір! –повторив він з презирством, - це однаково, якби ми казали замість “привид”– “фантом” чи “ревенант”.” Герой О.К. Толстого правий практично абсолютно: європейське слово“вампір” дійсно слов(янського походження. Крім того, особливості йогозвучання свідчать про час, коли відбулось це запозичення. Справа в тому, щозагальнослов(янська форма цього слова повинна звучати так: *apir чи*apyr. Звук ((( - це так зване “носове а”, яке звучало як “а з прононсом”.Подібно вимовлявся цей звук і в церковнослов(янській мові та позначавсябуквою “юс великий”, проте досить швидко він в більшості слов(янських мовперетворився на “у”. Перетворення “юса” на “у” відбулось приблизно у Vlll –lX віках . Що стосується початкового в -, то воно має однакове походженняіз словами “вострый”, “вотчим”. Такий вставний звук на початку слованазивається протезою (в перекладі з грецької “поставлений спереду”). Отож,спираючись на форму слова, можливо визначити час його запозичення: серединапершого тисячоліття нової ери. Саме тоді германці сприйняли слов(янськенайменування мерців, які встають з могили. Поняття ж запозичувати їм непотрібно було: уявлення про потойбічних монстрів, що п(ють кров, буловластиве багатьом європейським народам з глибокої давнини. Загальнослов(янська форма (відображена в давньоруському власномуімені Упир) поділяється на префікс *on –/ *an і корінь *pir –/ *pyr -.Префікс можливо порівняти з грецьким ana (зверху), а корінь – той же, що ів словах “перо”, “напор”. Він означав “підніматися, йти, летіти”. Іншимисловами, упир – “той, хто піднімається вверх”, тобто той, хто встає змогили. Афанас(єв, узагальнивши народні вірування українців та білорусів вупирів, дійшов висновку, що упирі – це злі мерці, які за життя буличаклунами, вовкулаками і взагалі люди, не прийняті церквою (самогубці,єретики, боговідступники, п(яниці, тощо). Хоча наведене визначення доситьшироке, воно, проте, не охоплює увесь зміст, вкладений в поняття “упир”.Тому доцільно звернутись до самих народних уявлень. За одними народними повір(ями, упир – то син від чорта та відьми.Звідси і приказка: “Упир та непевний усім відьмам родич кревний”. Але вінживе, як звичайна людина, відрізняючись лише злістю. За іншими віруваннями,упирі мають лише людську подобу, а в сутності вони справжні чорти. Є й такевірування, що упирі – це трупи відьом, чаклунів, та інших людей, в якихпісля смерті вселились чорти. Упирем також може стати будь-яка людина, яктільки її обвіє степовий вітер. Зовні упир в одних місцевостях нічим невідрізняється від звичайної людини, в інших же його уявляють людиною з дужерум(яним обличчям. На правобережжі є ще особливий вид упирів: так тамназивають дітей з великою головою, довгими руками та ногами. Такі дітиназиваються “одмінами”, тому що їх підкидає людям нечиста сила взамінвикрадених людських немовлят. В Проскурівському уїзді Подільської губерніїнарод знає поділ упирів на дві категорії – живих та мертвих. Основні ознакимерця-упиря – це червоне обличчя, лежить в труні він долілиць і ніколи нерозкладається; у живого обличчя теж червоне і надзвичайно міцна тілобудова.Ця міцність тілобудови необхідна тому, що, за місцевими віруваннями, йомудоводиться носити на спині мертвого упиря; останній без першого не можезашкодити, оскільки не ходить. [6] За поширеними поняттями українців, мерці-упирі вдень лежать вмогилах, наче живі, з червоними, закривавленими обличчями. Вночі вонивстають з могил і бродять світом. При цьому вони літають у повітрі чивилазять на могильні хрести, лякають перехожих, ганяючись за ними. Проте,більш небезпечні вони тим, що, заходячи в хати, кидаються на сонних людей,особливо немовлят, і смокчуть у них кров, спричиняючи смерть. Ходіння їхтриває, як і іншої нечистої сили, поки не заспівають півні. Чуму та іншіепідемічні хвороби, а також засуху, неврожаї та інші громадські лиха такожприписували упирям. Упирі можуть бути двоякі: родимі і роблені . Родимого упиря легковпізнати, бо в нього інакші статеві органи, наслідком чого є безплідність ібездітність. Обличчя в нього червоне, має малий хвостик, а на хвості чотириволоски. Упир має дві душі, тому, хоч умре, може ходити світом, бо лишеодна душа його покидає, а друга лишається при нім. Над клубом чи підколіном упир має дірку, в яку входить його душа. За іншими даними вважається, що упирем стає після смерті людина,через труну якої перестрибнув чорт в подобі чорної кішки. Якщо народпідозрює якогось покійника в страшних прогулянках, його викопують з могилиі,[pic](6( Дяченко Ю.П. “Українці: народні вірування, повір(я, демонологія” Київ,1992р., ст.. 499-500.побачивши, що він зовсім не схожий на мерця, а навпаки, рожевощокий. начеживий, вбивають йому в серце осиковий кілок, а потім спалюють труп. Прицьому варто остерігатися струменя чорної крові, котра литиметься з серця.Якщо бодай крапля її потрапить на когось, залишаться на тілі невиліковнівиразки. Ну а коли розгориться багаття, поповзуть в різні боки чорні жаби,гадюки та черв(яки, і необхідно слідкувати, щоб жодна з цих тварюк невтекла, бо з нею вислизне і упир, щоб тоді відродитись і знову робити своючорну справу. Місяць – сонце мертвих. На цьому древньому віруванні ґрунтуєтьсяодне з найжахливіших дійств, що роблять сільські чаклуни. Щоб навестипорчу, такий чаклун, ближче до півночі, обов(язково при повному місяці, йдена кладовище, де поховані самогубці та утопленики. В руках у нього круглемідне дзеркальце, загорнене в “смертний плат” (такими хусточками чарівникидля своїх цілей накривали обличчя покійника). Розгорнувши дзеркальце,чаклун наводить місячне відображення на могилу, внаслідок чого встає мрець-упир. Невідривно дивлячись у дзеркало, він слідує за своїм зображенням дотієї хати, де мешкає жертва. В ту мить, коли чаклун наведе дзеркало навідчинене вікно чи двері, мрець проникає в житло. Тому здавна замикалисьвсі двері та зачинялись всі вікна. Але лихо і самому чаклуну, якщо на шляхувід кладовища до села він впустить дзеркало чи місяць зайде за хмарку.Розлючений упир повернеться в могилу, проте надалі, коли на небі сяятимеповний місяць, мрець відвідуватиме чаклуна, висмоктуючи з нього життєвісили. Вампір від упиря відрізняється тим, що він не стільки живийпокійник, як кровосос. І в переносному значенні вампіром називаютьжорстоку, садистичну людину, яка покращує свій настрій, спостерігаючи замуками інших. В Xl ст.. в Трансільванії (область на північному заходіРумунії) правив відлюдькуватий князь Владос, за свою жорстокість названийДракулою (“Дракончик”). Народ, спостерігаючи за тим, з якою готовністю вінвідправляє своїх підданих на страту і якою таємничістю оточене його життя,приписав йому контакти з темними потойбічними силами. Вважали, що для цьогокнязь Владос п(є ночами кров людей, приречених на смерть. Так народиласьлегенда про вампіра Дракулу, яку і відобразив у своєму романі англійськийписьменник Брем Стокер. Після екранізації роману граф Дракула став одним знайпопулярніших персонажів сучасної масової культури. Відьма (від древньоруського “ведь” – знання) – один з основнихперсонажів демонології східних і західних слов(ян, який поєднує в собі рисиреальної жінки і чорта. За народними уявленнями звичайна жінка ставала відьмою, якщо в неївселявся (за її бажанням чи проти волі) злий дух, диявол, або якщо вонавступала в змову з ним заради збагачення. Магічна сила могла бути яквродженою, яка дісталась жінці у спадок від матері-відьми, так і набутою, -наприклад, від відьми, котра перед смертю передала спадкоємниці своїзнання. Вважалось також, що здатність жінки до відьмування могла бутивикликана неправильною поведінкою її батьків: наприклад, якщо мати годувалаїї груддю “три Великі п(ятниці”, тобто більше двох років, або якщо її матиі вона сама були народжені поза шлюбом. Співіснування у відьми людського і демонічного начал розглядаєтьсяяк наявність у неї двох душ: звичайної, людської, і злої, демонічної,котра покидає носами тіло жінки щоб, зашкодити людям. Для образу відьми характерні, за народними повір(ями, деякі особливіриси чи прикмети : наявність хвостика, ріжок, крилець. Відьма видає себенезвичайним поглядом : у неї запалені, почервонілі очі чи дикий, похмурийпогляд; її відрізняє звичка не дивитися прямо у вічі, в зіницях відьмиможливо побачити перевернуте відображення людини. Зазвичай відьму уявлялисобі старою та потворною, з сивим нечесаним волоссям, гачкуватим носом,кістлявими руками, інколи з тілесними недоліками (кульгавість). Відьмоютакож вважали будь-яку непривітну жінку, що мешкала одна. Особливо небезпечними ставали відьми у великі річні свята. У східнихслов(ян часом їх активності вважались: ніч на Івана Купала, Благовіщення,Пасха, Трійця, Різдво, а у західних слов(ян – дні св. Яна, Люції, Петра іПавла, Зелені святки, а також Вальпургієва ніч (напередодні першоготравня). Нападаючи в такі дні на людей, лякаючи та переслідуючи їх, відьмаперетворювалась на жабу, кішку, собаку, свиню, корову ; пташку (сороку,ворону, сову) ; комаху (муху, метелика, павука) ; могла набувати виглядупредметів (колеса, решета, копиці сіна, клубка ниток), або ставатиневидимою.Головною шкідливістю вважалась у відьми здатність псувати скотину ізабирати у корів молоко. З цією метою відьма збирала росу на межах іпасовищах, волочучи по траві полотно (цідилку, сорочку, хустку), потімвикручувала тканину і поїла водою свою корову, або просто вішала промоклутканину вдома, і з неї рясно текло молоко. За східнослов(янськими повір(ями, відьма могла “забирати” сало усвиней; в присутності відьми жінки ніяк не могли напрясти багато пряжі,оскільки вся нитка йшла на відьмацьке веретено. Для захисту від відьом використовувались обереги. Щоб не дативідьмі проникнути у двір та хату, на воротах закріпляли свічку, освячену наСтрітення; в стовпи воріт засовували зубці борони, в дверні щілини –крапиву чи гілку осики ; на поріг клали ніж або інші гострі предмети.Виконували магічні дійства, що символізували зведення перешкоди : осипалидім та хлів маком, обводили косою на землі круг, малювали на дверях хрести. Способи визначення відьми складають одну з найхарактернішихособливостей всього кола повір(ів про відьом. Оскільки шкодила односельцямреальна жінка, яка змінювала свою подобу, то головною метою звичаїв таритуалів, присвячених небезпечним дням, була спроба вислідити відьму тазнешкодити її.. Вважалось, наприклад, що купальське багаття притягує досебе відьму, викликаючи у неї фізичні страждання, і що вона змушена прийтидо нього щоб зупинити свої муки. Намагались також підстерегти відьму вхліві, куди вона хотіла проникнути в подобі жаби чи будь-якої тварини.Побачивши біля корови жабу, господарі пробивали їй лапу чи око, анаступного дня з(ясовувалось, що одна з сусідок ходить з перев(язаноюрукою, кульгає чи осліпла– її і вважали відьмою. Відьму можливо буловпізнати під час церковної служби : вона намагається доторкнутися до ікони,хоругви, ризи попа, ніколи не виходить хресним ходом. За народними віруваннями, відьми перед смертю довго та сильностраждають. Щоб взнати, чому відьма перед смертю мучиться, треба взятихомут, стати біля хатнього порогу і подивитись крізь нього на відьму. Тодівидно, що вона з усіх боків оточена бісами, які і катують її. Щоб позбавитивідьму від тривалої передсмертної агонії, треба прорубати над нею стелю абож покласти під голову ніж, тоді вона одразу помре. Беручись до освітлення такої малознайомої, проте цікавої теми, ямала на меті наблизити до сучасників пам(ятки української етнографічноїспадщини. Сподіваюсь, що ви увійшли до таємничого світу народної уяви,звідки є лише один вихід – через збагачення власної духовності. Список використаної літератури: 1. Антонович В.Б. Відьмарство: Документи. Дослідження. Москва., 1877; 2. Виноградова Л.Н. “Міфологічний аспект русальської традиції // Слов'янський та балканський фольклор.” Київ., 1986. 3. Воропай Олекса “Звичаї нашого народу”, Київ, 1991р., (( том, 4. Гнатюк В.М. “Знадоби до української демонології”, Львів, 1903р. 5. Дяченко Ю.П. “Українці: народні вірування, повір(я, демонологія” Київ, 1992р., 6. Зеленін Д.К. “Нариси російської міфології: Померлі незвичайною смертю та русалки.” Пг., 1916; 7. Злагода Н. “ Село Старосілля. Відділ монографічного дослідження села”, Київ, 1930р., 8. Максимов С.В. “Нечиста і невідома сила.”Київ., 1993; 9. Померанцева О.В. “Міфологічні персонажі в українському фольклорі.” Київ., 1975:
скачать файл



Смотрите также:
I. Вступ. II. Народні вірування про вовкулаків : 1 передумови формування уявлень про вовкулаків; 2 походження назви "вовкулак"; 3 особливості вовкулаків як персонажів української демонології. III
217.18kb.
"Формування української народності. Походження та поширення назви «Україна»" План
93.65kb.
Формування в учнів уявлень про економічну структуру ринку і придбання первинних навичок орієнтації в ньому через гру
27.25kb.
Вступ актуальність дослідження
807.78kb.
Організація навчального процесу з методики української мови. Особливості організації занять з української мови в загальноосвітніх навчальних закладах
137.64kb.
Рішення про розроблення містобудівної документації для формування фг «істок 2010»
19.52kb.
Закону України «Про місцеве само­врядування в Україні», Законами України «Про автомобільний транс­порт»
108.44kb.
Управління освіти шосткинської міської ради шосткинська гімназія
67.33kb.
Літературознавство як наука про літературу
40.24kb.
Рішення від № м. Дружківка Про формування проекту місцевого
93.68kb.
Аналіз регуляторного впливу проекту наказу Міністерства екології та природних ресурсів України «Про затвердження Регламенту подання інформації про проведення рубок деревини у лісах»
84.13kb.
Історик В. Кузнечевський про особливості економічної політики в СРСР другої половини 60-х початку 80-х рр. XX ст
128.33kb.