takya.ru страница 1
скачать файл




Про організацію
Об’єднання підприємств «Український музичний альянс» («УМА») є недержавним і неприбутковим об’єднанням суб’єктів суміжних прав. УМА було створено у вересні 2001 р. З 2003 р. УМА здійснює колективне майновими правами виконавців та виробників фонограм (відеограм).
УМА було доручено здійснювати колективне управління майновими суміжними правами всесвітньо відомих виробників музичної і відеопродукції: Universal Music Group, EMI Music International, Sony/BMG, «Артстарз Студия Союз», «Монолит-АВК», «Диско Интернешнл +», «Музыкальное издательство «Лига прав» та інших російських рекордингових компаній, а також українських виконавців: Руслани, Каті Чілі, Олени Вінницької, Марії Бурмаки, гуртів «Esthetic Education», «Гайдамаки», «Mad Heads», «Таліта Кум», «Крихітка Цахес» та багатьох інших. Відповідно до угод з іншими компаніями у сфері телерадіомовлення УМА управляє правами українських виконавців: Ані Лорак, Ассії Ахат, Гайтани, Росави, гуртів «ВВ», «Океан Ельзи», «Скрябін», «Green Grey», «Друга ріка», Ірини Білик, Вєрки Сердючки та інших (понад 600 договорів з українськими виконавцями).
На сьогодні об’єктом управління ОП «УМА» є більшість зарубіжного й вітчизняного репертуару, що транслюється в ефірі радіостанцій, телеканалів, використовується з комерційною метою.
7 жовтня 2003 р. Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України надав УМА статус уповноваженої організації колективного управління щодо публічного використання опублікованих з комерційною метою фонограм (відеограм) і зафіксованих у них виконань згідно зі ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
20 грудня 2007 р. Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України надав УМА статус уповноваженої організації колективного управління щодо збору й розподілу винагороди «за приватну копію» згідно зі ст. 42 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
УМА є єдиною в Україні організацією, уповноваженою IFPI присвоювати ISRC-код реєстранта на території України.
Робота нашої організації спрямована на забезпечення дотримання авторського й суміжних прав, отримання правовласниками належної їм винагороди і зрештою на розвиток потужної й цивілізованої музичної індустрії.

Керівництво




Калениченко Павло Анатолійович -

народився в Україні. Закінчив Київський Університет Права НАН України, аспірантура Інституту Держави і Права ім. В.М. Корецького НАН України, за фахом юрист.

Має дев’яти річний стаж роботи у сфері авторського права й суміжних прав.

Український музичний альянс, за час керівництва Павла Анатолійовича, набув нових повноважень в сфері інтелектуальної власності та затвердив свої позиції на міжнародному рівні.

Завдяки наполегливій праці з нашими партнерами та членами УМА, альянс виводить національний шоу-бізнес на новий, серйозніший рівень. Тісна співпраця з іноземними партнерами, нові рівні розуміння з національними правовласниками, тепер це невід’ємна частина роботи Українського музичного альянсу під керівництвом Калениченко Павла Анатолійовича.


Факт лист
Український Музичний Альянс

Від 10 січня 2008 р.


Нові фігури на «музичній митниці»
Державний департамент інтелектуальної власності 20 грудня 2007 р., визначив "Український музичний альянс" (УМА) уповноваженою організацією щодо збору відрахувань за, так звану, «приватну копію». Відтак, сьогодні УМА – єдина організація, уповноважена збирати «музичне мито» – авторську й суміжну винагороду з виробників та імпортерів чистих CD й DVD дисків, магнітофонів і відеокамер, обладнання для любительського аудіо- та відеозапису.

«Ми зробимо все, щоб побудувати прозору, справедливу й зрозумілу кожному систему збору й розподілу винагороди «за приватну копію», – повідомив директор УМА Павло Калениченко.



Довідка:

Відрахування за «приватну копію» - платежі, що сплачуються згідно з Законом України «Про авторське право і суміжні права» виробниками й імпортерами чистих носіїв та обладнання, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах. Дані платежі становлять 3-5 відсотків від вартості таких носіїв/обладнання. Зібрані кошти розподіляються між авторами, виконавцями та виробниками фонограм (відеограм).




Прес-реліз
Український Музичний Альянс

Від 27 грудня 2007 р


Президентська турбота про наявність української музики в радіо і телеефірі повинна набути практичного змісту.
Як повідомляють засоби масової інформації (http://www.pravda.com.ua/news/2007/12/27/69131.htm) 26 грудня на розширеному засіданні Кабінету Міністрів України Президент Віктор Ющенко висловив занепокоєність станом наповненості вітчизняного медіа-простору українською музикою. У зв’язку з цим Український Музичний Альянс (УМА) заявляє наступне:

„Проблеми, з якими стикається українська музична індустрія на вітчизняному радіо й телебаченні, очевидні. Проте недостатня наповненість телерадіоефіру українською музикою є в першу чергу „заслугою” самої держави. Створення якісного музичного продукту завжди вимагає фінансових витрат, які згодом компенсуються, зокрема за рахунок роялті, що сплачують користувачі музики, в тому числі і телерадіокомпанії, а серед них і державні телерадіоорганізації.

Але держава у законах про державний бюджет України вже традиційно уникає витрат на сплату роялті за використання об'єктів авторського права і суміжних прав. Нажаль, цей рік не виняток, але є сподівання, що вищезгадані витрати будуть закладені у бюджет 2009 року, і надалі такі витрати будуть регулярними. І таким чином, держава перестане нагадувати аудіо піратів, що заважають створювати і поширювати якісний український музичний продукт.

А для вирішення піднятих Президентом проблем державі у першу чергу слід забезпечити виконання чинного вітчизняного законодавства про авторське право і суміжні права.”




Прес-реліз
Український Музичний Альянс

Від 20 грудня 2007 р.


Скарбниця української музичної індустрії поповнюватиметься виплатами з-за кордону!
Укладено договори з найавторитетнішими іноземними компаніями що займаються збором та розподілом винагороди за використання музики, Phonographic Performance Limited (PPL) Великобританія та Société Civile des Producteurs (SCPP) Франція, щодо співпраці в сфері збору та розподілу роялті. Ці договори приноситимуть гроші українській музичній індустрії!
В результаті напружених, але продуктивних 4-х місячних переговорів з іноземними компаніями, що діють у сфері збору та розподілу роялті, з найвідомішими профільними світовими організаціями Українським Музичним Альянсом було укладено двосторонні договори щодо прав виробників фонограм (Phonographic Performance Limited (PPL), Великобританія) та щодо не представлених виробників фонограм/правовласників (Société Civile des Producteurs (SCPP), Франція).

Згідно з цими договорами сторони уповноважили одна одну збирати й розподіляти винагороду за публічне використання опублікованих з комерційною метою фонограм. Відповідно PPL збиратиме винагороду за використання українських фонограм у Великобританії, а SCPP у Франції. Український Музичний Альянс у свою чергу збиратиме винагороду за публічне використання англійських і французьких фонограм в Україні. Цю подію прокоментували голова відділу міжнародних зв’язків PPL Лоренс Оксенбурі та директор УМА Павло Калениченко.

Лоренс Оксенбурі повідомив: “Ми дуже раді укладенню цієї нової двосторонньої угоди з Україною. Віримо, що це наступний крок до мети PPL: переконатися в тому, що права наших членів скрізь поважають, охороняють та виплачують за них належну винагороду”. Павло Калениченко вказав наступне: „Гадаю, що укладення угоди з PPL є для УМА великим кроком вперед. Значна частина британської музики використовується в Україні, і ми безумовно виплачуватимемо винагороду компаніям, яким належать права на цю музику”.

Укладенням цих договорів Український Музичний Альянс не тільки підтримує національну музичну індустрію, що має успіх за кордоном (напр., гурт „Океан Ельзи» і „ВВ” в Росії, гурт „ВІА ГРА” в Японії, гурт „Гайдамаки” в Польщі та інші), а й безпосередньо підвищує імідж нашої держави на міжнародній арені, даючи змогу як молодим, так і маститим артистам української естради відчувати підтримку і небайдужість колективного управління до розвитку національної культури.


УМА – об’єднання підприємств «Український музичний альянс» (ОП «УМА»). Єдина уповноважена організація колективного управління, що збирає винагороду за сповіщення фонограм і зафіксованих у них виконань з телерадіоорганізацій та кабельних операторів, а також управляє правами найбільших українських рекордингових компаній і таких виконавців як: Ані Лорак, Гайтана, Росава, Ірина Білик, Вєрка Сердючка, гурти: "ВВ", "Океан Ельзи", "Скрябін", "Друга ріка" та багатьох інших. Ми співпрацюємо з такими мовниками України як Радіокомпанія «Гала», «Європа Плюс Україна», «Наше Радіо», «Мюзік Радіо», «Авторадіо», Взрослое Радио "Шансон", Радіо «Люкс», Радіо «Ера», Радіо «Кохання», «Народне радіо», «Столиця», "Русское радио Украина", "Хіт-ФМ", Радіо "Енерджі", а також багатьма регіональними ТРК України.

http://www.uma.in.ua/
PPL –Phonographic Performance Limited. Організація колективного управління PPL існує з 1934 року у Великобританії. Займається збором коштів (роялті) за публічне використання фонограм у Великобританії від імені 3,500 світових рекордингових компаній та представляє близько 40,000 виконавців, таких як Мадонна, Стінг, Робі Вільямс та інші. PPL надає ліцензії Британським радіо і телевізійним станціям, радіостанціям в мережі Інтернет, та іншим, хто використовує звукові записи (записи, стрічки, компакт-диски) в комерційних цілях.

http://www.ppluk.com/
SCPP –Société Civile des Producteurs. Організація колективного управління SCPP існує з 1985 р. і відповідає за захист прав виробників фонограм та музичного відео. Займається збором коштів з користувачів звукозаписів та відео матеріалів членів своєї організації і розподіляє між ними зібрану винагороду. SCPP представляє понад 80% прав виробників фонограм Франції, а також таких виконавців як Gotan Project, Lou Vega, Royksopp, Radiosofa тощо.

http://www.scpp.fr/

Публікації


№ 39 (668) 20 — 26 жовтня 2007

Автори: Ігнат БЕРЕЖНИЙ, Олекса ГУМЕНЧУК, Павло КАЛЕНИЧЕНКО

Шоу повинно... триматися. Чому українська музіндустрія чекає нового парламенту

Колаж: Олексій Чурюмов

Музичний ринок України — ніби мурашник під збільшувальним склом. Кожен бачить щось дрібне й метушливе. Проте суть основних формотворчих процесів помітна небагатьом. Цим пояснюється брак досліджень економіки вітчизняного музичного шоу-бізнесу, украй розпливчате розуміння державою й недержавними інститутами дорожньої карти розвитку галузі. А тим часом «шоу повинно триматися»... на ефективних економічних важелях і на стабільних правових засадах...

Про три стовпи музичного ринку

«Сякий-такий» шоу-біз в Україні виник незадовго до розпаду Радянського Союзу, коли паралельно із загальносоюзними монополістами з’явилися й незалежні організатори концертів, а у продаж потрапили аудіозаписи неофіційних музикантів.

Проте більш-менш цивілізованих обрисів українська музична індустрія стала набирати з початку XXI ст. Тоді отримали поштовх до розвитку легальна рекордингова індустрія, концертна індустрія, а з 2003 р. — і колективне управління майновими суміжними правами. Тож, попри численні проблеми на кшталт розквіту аудіопіратства, низької капіталізації ринку тощо, слід констатувати, що музичний ринок України на сьогодні склався і продовжує розвиватися.

Оскільки будь-яка індустрія неможлива без надходжень, варто зупинитися на основних джерелах доходів музичної індустрії, що годують її учасників.

Є «три стовпи» музичного ринку, без яких неможливо уявити музичну економіку. Це передусім концертна діяльність. Сюди входять не тільки сольні концерти чи участь музикантів у великих концертних програмах, а й робота «зірок» на корпоративних вечірках, днях народження заможних співвітчизників, політиків та комерсантів.

Другий стовп — збір винагороди за публічне використання аудіозаписів (тобто за трансляцію фонограм у радіоефірі, відеокліпів — на телебаченні, «звучання» фонограм у кав’ярнях, барах, ресторанах, дискотеках, супермаркетах тощо). Учасники ринку називають збір такої винагороди «публічкою». Практично завжди цю винагороду «збирають» профільні організації (а саме організації колективного управління майновими авторським і суміжними правами).

Нарешті, третім стовпом доходів учасників музичного ринку є запис виконання музичних творів, їх популяризація та продаж примірників фонограм, що загалом становить рекордингову діяльність (а професійним жаргоном запис і розповсюдження примірників фонограм іменується як «механіка»).

Крім переліченого, учасники музичної індустрії заробляють на синхронізації фонограм із аудіовізуальними творами, рекламними роликами, розповсюдженні фонограм як рінгтонів для мобільних телефонів, продажу образу артистів для рекламних потреб, розміщенні аудіозаписів у мережі Інтернет тощо. Ці джерела доходів незначні. Притому використання фонограм у рінгтонах дедалі набирає обертів.

На сьогодні в українському музичному шоу-бізнесі більш-менш повноцінно діє концертна індустрія. Це подекуди дає левову частку доходів музичного ринку. «Механіка» традиційно підвладна згубному впливові аудіопіратів, у тому числі їхніх представників з Інтернету. Звідси — і проблеми охорони авторського права та суміжних прав у музичній індустрії України.

Усі проблеми — поза текстом

Парламентські слухання на цю тему відбулися не так давно — під час роботи Верховної Ради попереднього скликання. Було озвучено чимало думок, деякі виступи (зокрема від Р.Лижичко та С.Вакарчука) стосувалися саме проблем української музичної індустрії. На жаль, не обійшлось без прикрих інцидентів: в останні хвилини було скасовано виступ п. Стефана Кравчика, представника Міжнародної федерації фонографічної індустрії (ІFРІ) — найпотужнішої міжнародної організації, яка з 1931 року є центром координації зусиль сотень музичних компаній із 75 країн світу.

Працюючи над проблемами піратства, захисту прав та стимулювання інвестицій у музичну сферу, ІFРІ на сьогодні є рупором музичної індустрії. Наприклад, експертна думка ІFРІ впливає на статус України в сумнозвісному «Списку 301», що виливається у прямі економічні наслідки для вітчизняних експортерів. Більше того, пан Кравчик мав анонсувати створення в нашій країні Асоціації музичної індустрії України — організації, яка на локальному рівні проводитиме аналіз ефективності музичного ринку, пропонуватиме необхідні законодавчі зміни для розвитку вітчизняного шоу-бізнесу і спільно з правоохоронними органами працюватиме над підвищенням рівня захисту законних прав та інтересів правовласників. Такі Асоціації ефективно діють під егідою ІFРІ у 49 країнах світу. І поява такої організації в Україні — свідчення поступального розвитку національної музичної індустрії, а також уваги до цих процесів із боку міжнародної спільноти. Однак думка провідного фахівця глобального музичного ринку була проігнорована.

За результатами парламентських слухань і розпочалася розробка проекту їх рекомендацій. Вносилися різні пропозиції. Редагувався текст. Утім, як відомо, невдовзі Верховну Раду було розпущено. Депутати опозиційних фракцій склали свої повноваження (у тому числі склав депутатські повноваження і п. Полохало, голова підкомітету з питань інтелектуальної власності, який, нагадаємо, фактично й ініціював проведення слухань). І аж 27 червня 2007 р. Верховною Радою України було прийнято постанову Про Рекомендації парламентських слухань «Захист прав інтелектуальної власності в України: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування».

Звичайно, пікантним моментом є більш ніж сумнівна легітимність таких рекомендацій. Адже самі рекомендації прийнято значно пізніше, ніж голова Верховної Ради зачитав заяви про складення повноважень ста п’ятдесяти народних депутатів.

Втім, навіть беручи до уваги всю неоднозначність чинності Рекомендацій, гадаємо, варто розглянути їх зміст.

Одразу слід зазначити, що практично всі проблемні питання вітчизняного музичного ринку залишилися поза текстом цих рекомендацій.

Що стосується «публічки», то збори за публічне використання фонограм дуже динамічно зростають. Втім, загальний обсяг зборів нині відносно невеликий, з огляду на незначний термін практики збору цієї винагороди. Окрім того, збір винагороди безпосередньо пов’язаний як із наявністю уніфікованого, логічного й ефективного законодавства, так і з практикою його дотримання.

Майже всі ці надходження збирають в Україні. Хоча вітчизняна музична індустрія демонструє чудові перспективи експорту української сучасної музичної культури, передвісниками чого може служити успіх Руслани на Євробаченні-2004, таких гуртів, як «Океан Ельзи», «ВВ» — у Російській Федерації, гурту «Гайдамаки» — у Польщі, гурту «ВІАГРА» — в Російській Федерацій та в Японії.

Далеко не кожна країна (тим паче з такою короткою історією державності й усіма наявними фінансово-культурними проблемами) має всі шанси експортувати сучасну музичну культуру за кордон.

Слід розуміти, що «кров’ю» будь-якої музичної індустрії (мається на увазі, звісно, легальна індустрія, аудіопіратство індустрією називати не випадає) є авторське та суміжні права. І від рівня їх дотримання, чинного правопорядку в державі, від рівня правової культури влади і громадян у першу й головну чергу залежить рівень розвитку музичної індустрії, капіталізації музичного ринку.

Шоу-бізнес — це завжди комерційна діяльність. Тож без забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності все це втрачає сенс. Це неначе фінансовий ринок без фінансових операцій.

Охорона авторського та суміжних прав може й повинна здійснюватись приватноправовими засобами — самими учасниками ринку. Втім, без ефективних публічно-правових, адміністративних важелів держави, істотної державної підтримки захисту прав учасників ринку дотримання музичних прав приречене.

А ось держава повинна виступати активним охоронцем авторського й суміжних прав у будь-якій індустрії, пов’язаній із використанням об’єктів таких прав (зазначимо, індустріями, що принципово не можуть існувати без дотримання авторського й суміжних прав, є передусім індустрія музична, а також кінематографічна індустрія та індустрія програмного забезпечення і комп’ютерних ігор). Ця теза інколи зустрічає розуміння у впливових високопоставлених чиновників. Не даремно свого часу при Міністерстві освіти і науки України було створено Державний департамент інтелектуальної власності, покликаний реалізувати державну політику в однойменній сфері. У складі комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України донедавна діяв підкомітет із питань інтелектуальної власності. У Вищому господарському суді України створено судову палату з розгляду справ у господарських спорах, пов’язаних із захистом права на об’єкти інтелектуальної власності.

В очікуванні консенсусу

«Активність» держави має бути осмислена. Адже бездумний адміністративний тиск на суб’єктів ринку може поставити під загрозу розвиток саме легальних підприємців, не надто стримуючи розповсюдження контрафактної продукції. Не слід недооцінювати можливість побудови саморегулюючої структури розвитку музичної індустрії. Адже сам собою легальний музичний ринок — досить ліберальний і, як і в інших державах, не потребує тотального адміністративного контролю. Притому далеко не останню роль у підтримці музичного ринку відіграє побудова ефективної системи законодавства щодо охорони прав інтелектуальної власності.

У цьому ключі важливу роль могли б відіграти й парламентські слухання «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування», що відбулися з ініціативи підкомітету з питань інтелектуальної власності комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України ще 21 березня 2007 р. Тоді вперше в історії України на такому високому рівні обговорювалися перспективи розвитку системи охорони прав інтелектуальної власності. Цим парламентським слуханням передувало проведення низки круглих столів... Але рекомендації парламентських слухань стосовно подальшого розвитку охорони авторських і суміжних прав не збіглися з баченням представників української музичної індустрії, що викликало обурення українських артистів.

Парламент не звернув уваги на проблеми сплати роялті бюджетними організаціями, критерії визначення уповноважених організацій колективного управління, захист прав ліцензіатів, відповідальність користувачів за несплату суб’єктам авторського та суміжних прав належної винагороди, вдосконалення режиму оподаткування організацій колективного управління, хоча ці питання могли б істотно вплинути на наведені на початку цієї статті доходи музичного ринку, істотно поліпшити захист прав його учасників.

Натомість у Рекомендаціях акцентується на інших питаннях. Так, комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України пропонується вивчити питання доцільності розробки проекту закону про колективне управління майновими правами на твори, виконання, фонограми, відеограми.

Світовий досвід практично ніколи не допускає винесення правового регулювання колективного управління в окремий закон, адже всі проблеми колективного управління легко вирішуються в аналогах вітчизняного Закону «Про авторське право і суміжні права». Окремий закон про колективне управління справді є в Німеччині. Але, ознайомившись із його змістом, неважко пересвідчитися, що він присвячений не так проблемам правового статусу організацій колективного управління, порядку їх створення, як процедурним питанням арбітражу між організаціями колективного управління або між ними та користувачами об’єктів авторського і суміжних прав, і переважно щодо ставок винагороди.

У вітчизняній правовій системі, де питання ставок винагороди чітко визначене законодавством, немає жодного сенсу множити закони, що регулюють одні й ті самі відносини, створюючи колізії і проблеми у правозастосуванні.

З-поміж усіх проблем колективного управління чомусь виділено проблеми неукладення договорів між організаціями колективного управління, невитребування такими організаціями звітності з деяких категорій користувачів. В умовах, коли деякі найбільші користувачі взагалі ухиляються від сплати винагороди за використання об’єктів авторського та суміжних прав, коли окремі телеканали воліють, радше, «домовлятися» з судами, ніж виплачувати правовласникам належну винагороду, коли зібрана окремими організаціями колективного управління винагорода таємничо зникає й не виплачується продюсерам та виконавцям, — порушені у парламентських рекомендаціях питання видаються елементарним продуктом лобізму окремих організацій.

Не менш дискусійною є рекомендація підготовки щорічної (sic!) «Білої книги» щодо стану забезпечення правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Адже, йдучи за європейськими стандартами, варто було б глибше вивчати значення таких правових інструментів Європейського Союзу, як «Біла книга» і «Зелена книга», що за своєю природою не можуть бути щорічними, оскільки безпосередньо передують (особливо «Біла книга») прийняттю галузевих законодавчих актів.

Таким чином, попри всі сподівання, Рекомендації парламентських слухань не стали поштовхом до подальшого розвитку української музичної індустрії. Пропозиції учасників ринку, організацій колективного управління та міжнародних організацій залишилися непочутими. Непокоїть і доручення Кабінетові міністрів України «до 1 січня 2008 р. проінформувати Верховну Раду України про стан виконання даних Рекомендацій»...

Виправити такий прикрий розвиток подій і забезпечити суттєве вдосконалення Рекомендацій парламентських слухань, перетворивши їх із сумнівного папірця на справжній план розвитку системи охорони прав інтелектуальної власності, міг би новий склад Верховної Ради України. Втім, для цього слід сподіватись на консенсус або принаймні на певний modus vivendi між вітчизняним політикумом і музичною індустрією.

Коментарі

Андрій Даховський — Директор компанії «Український звукозапис», якій передано майнові суміжні права на використання фонограм та зафіксованих у них виконань українських виконавців: Катя Чілі, «Табула Раса», «Стереоліза», Леона, а також іноземних виконавців із каталогу UNIVERSAL INTERNATIONAL MUSIC BV, зокрема: Elton John, Eminem, Sting, Stevie Wonder

— Будь-які слухання важливі передусім своїми практичними наслідками. А їх втілення можливе на підставі формального документа, яким повинні були стати Рекомендації парламентських слухань. Нинішній текст Рекомендацій, на жаль, не дав відповіді на жодну з наших проблем, насамперед проблему «аудіопіратства», проблему колективного управління; рівень Рекомендацій не дає підстав сподіватися на прискорення розвитку вітчизняного шоу-бізнесу.

Олег Михайлюта — фронтмен гурту «Танок На Майдані Конго»

— Одне з питань, що майже не висвітлювалось у ході слухань, — це протекціонізм національних артистів, національної музичної культури. Але ж для розвитку української музики саме це питання є чи не найголовнішим. Саме вітчизняний музикант повинен мати переваги як податкові, так і адміністративні.

Олег Долінський — директор компанії «Комп мюзік», якій передано майнові суміжні права на використання фонограм та зафіксованих у них виконань українських виконавців: Руслана, «Гайдамаки», Євгенія Власова, «Крихітка Цахес», «Таліта Кум» а також іноземних виконавців із каталогу EMI MUSIC INTERNATIONAL SERVICES LIMITED, зокрема: The Beatles, Queen, Kylie Minogue, Robbie Williams

— Важливо налагодити струнку систему протидії аудіопіратству, нормальну роботу організацій колективного управління, цивілізовану концертну діяльність для піднесення вітчизняної музичної індустрії. Досягнути цього неможливо без надійного захисту авторського права та суміжних прав. Пропозиції щодо покращення ситуації, особливо в галузі музичного шоу-бізнесу, на парламентських слуханнях звучали. Їх висловлювали і Руслана, і Святослав Вакарчук. Проте у тексті Рекомендацій парламентських слухань їх не відбито. Залишається сподіватися, що новий парламент перегляне чинні рекомендації і включить до них пропозиції українських артистів та продюсерів.

Віктор Заєць — директор найбільшої в Україні мережі дистрибуції аудіо- та аудіовізуальної продукції Eurostar.

— Проблеми захисту інтелектуальної власності лежать глибше, ніж заведено вважати. Нагадаю, що в СРСР де-факто не реалізовувалось і право приватної власності, а право власності інтелектуальної — поготів. Тож чи слід дивуватися, що сьогодні проблеми з дотриманням прав інтелектуальної власності є наслідком браку фактичної державності, суспільної культури? Певно, саме це заважає адекватно оцінити глибину проблеми. Одним із аспектів охорони авторського права та суміжних прав є механізм контрольних марок, що наклеюються на компакт-диски. З одного боку, скасовувати цей інструмент правової охорони явно зарано. Ринок не готовий до такого ліберального підходу, з огляду на надвисокий рівень піратства. З іншого боку, всі процеси, які відбуваються навколо контрольних марок, свідчать, що цей механізм потребує істотного вдосконалення. Проте прийняті за результатами парламентських слухань рекомендації не показали нам шлях такого вдосконалення.


Діюча ссилка: http://www.dt.ua/3000/3680/60875/

Copyright © 1994-2008. «Зеркало недели» Все права защищены.



Community8


2 (681) 19 — 25 січня 2008
Автори: Павло КАЛЕНИЧЕНКО, Олекса ГУМЕНЧУК






Гарсоне,

кухоль мелодій!

У меню — саунд по-

українськи
В Україні ще досить часто дивуються, коли дізнаються: попиваючи каву за п’ять-десять гривень у тій чи іншій кав’ярні, де лунає музика, десять копійок від вартості напою платиш авторам, виконавцям і продюсерам — за музику! Інша річ: ту музику, можливо, не всі й чути хотіли б… Але ж… Частина абонентської плати за кабельне телебачення, рекламних бюджетів телебачення і радіо так само йде за неї рідну… Супермаркети й казино, нічні клуби й перукарні — усі, хто заповнює гнітючу тишу ненав’язливим музичним фоном, теж платять за це. «To play is to pay», — як лаконічно стверджують наші нідерландські колеги.

За що платити?
У професійному музичному середовищі як популярна легенда здавна побутує одна історія. 1847 року композитори Поль Анріон і Віктор Парізо разом із письменником Ернестом Буже вечеряли в ультрамодному на той час кафе-шантані «Амбасадор» на паризьких Єлисейських Полях. Прослухавши виконуваний там їхній твір «Матінка Мішель в Італійській опері», вони відмовилися оплатити рахунок за вечерю. Здивованій адміністрації пояснили, що ті продають відвідувачам мелодії, за які нічого не сплачують їхнім авторам (що, втім, було цілком звично на той час). Далі ці пани, за сприяння видавця, подали на власника кафе до комерційного суду департаменту Сена, котрий у вересні 1847 року заборонив виконувати твори позивачів в «Амбасадорі». Оскільки рішення суду не було виконане, автори подали новий позов, і вже наступного року кафе відшкодувало завдані позивачам збитки.
Відтоді вважають, що саме цей фінансово-гастрономічний конфлікт породив таке явище, як колективне управління музичними правами, а згаданих французьких авторів називають фундаторами однієї з найвідоміших у світі організацій колективного управління — Організації авторів, композиторів і музичних видавців (SACEM).
Втім, якби нині директорові радіостанції чи тієї ж таки кав’ярні, де крутять або виконують музичні твори багатьох авторів і виконавців, ішлося про дотримання прав інтелектуальної власності, він був би змушений із кожним з них укласти окремий договір і кожному виплачувати винагороду. Фактично він мусив би найняти цілий штат кваліфікованих юристів, які б невсипущо вишукували правовласників і вмовляли їх укласти договір.
Почасти для запобігання такій ситуації і виникло колективне управління. І не в останню чергу з огляду на бажання самих користувачів — не витрачати гроші на утримання гігантського штату юристів, а платити одній організації, яка б потім розраховувалася з кожним автором чи виконавцем.
Отже, організації колективного управління постали як такі, що на підставі закону представляють значну кількість або всіх музичних правовласників і збирають відрахування за використання їхньої музики. Причому як випливає зі світової практики, такий користувач укладає щонайменше два договори — з авторською організацією, що збирає винагороду для авторів, та з організацією з управління суміжними правами, яка збирає її відповідно для виконавців і продюсерів. Розуміючи проблему, порушену Іреною Стецурою в статті «Кому в Україні музикувати добре? Забута «мелодія» — про головне», зауважимо, що ці кошти збирають не тільки за поп-рок-шоу-музику, а й за музику академічну — переважно в межах так званих великих прав.

Хто на «касі»?
Зібрану винагороду організації колективного управління виплачують авторам, видавцям, виконавцям, продюсерам і рекординговим компаніям. Ці кошти є дуже істотними доходами музичної індустрії, які в будь-якій країні ідуть на її розвиток. Крім того, повноцінне колективне управління є свідченням гарантування державою дотримання авторського і суміжних прав, що дуже важливо в контексті міжнародних зобов’язань України, зокрема й щодо її вступу до СОТ.
В Україні, подібно до інших цивілізованих держав, теж склалася система колективного управління, яка хоч і потребує реформування, проте працює і навіть прогресує. З дванадцяти зареєстрованих українських організацій колективного управління здійснюють помітну корисну діяльність шість організацій, з них чотири — у сфері авторського права. Усі авторські організації працюють на підставі наданих їм авторами та видавцями повноважень. Тому, перш ніж почати співпрацювати з авторськими організаціями, важливо пересвідчитися, чи достатньо вони мають цих повноважень. Говорячи про права у сфері музики, слід зазначити, що на сьогодні найбільше повноважень має Українське агентство з авторських і суміжних прав. Чималий пакет прав належить також Дому авторів музики в Україні.

У сфері суміжних прав запроваджено інститут уповноважених організацій, які на підставі закону представляють всіх виконавців і продюсерів. Такими уповноваженими організаціями (а уповноважує їх держава в особі Державного департаменту інтелектуальної власності) є дві: Український музичний альянс, що працює переважно у сфері публічного мовлення — з телеканалами, радіостанціями та кабельниками, а також Українська ліга музичних прав, що збирає відрахування за публічне виконання з кав’ярень, барів, ресторанів, супермаркетів, готелів тощо.


Суми коштів, що їх сплачують за використання музики, зазвичай встановлені законодавством і обчислені як певний відсоток від доходу (не прибутку!) користувача. Значення колективного управління для творців і комерсантів від музики переоцінити важко. Недарма на останньому зібранні організацій колективного управління суміжними правами в Римі у жовтні цього року голова IFPI (Міжнародної федерації фонографічної індустрії) зауважив, що сьогодні поряд із так званою цифровою дистрибуцією, саме колективне управління є рушійною силою музичної індустрії.

Хто «за», хто «проти»?
Втім говорити, що з українським колективним управлінням усе гаразд, — явно погрішити проти істини. Наприклад, за 2006 рік усі відповідні вітчизняні організації зібрали всього лише двадцять два з половиною мільйони гривень, що, безперечно, є краплею в морі музичних коштів. Звісно, велика частина користувачів усіляко намагається ухилитися від сплати винагороди за музику — часто через елементарне нерозуміння, що музика є таким самим товаром (причому ні в якому разі не заперечуємо її культурного та соціального значення), як, скажімо, вода або електроенергія. Таким користувачам навіть на думку не спаде, що можна не оплатити рахунок за світло, не сплатити за надані рекламні послуги, поцупити в магазині якусь річ. І водночас забувають (а можливо, й не знають), що навіть у Радянському Союзі за виконання музики платив КОЖНИЙ ресторан!
Втім, це питання світогляду, який формується роками. Проте й крім цього із колективним управлінням є чимало проблем, що зазвичай пов’язані з недоліками чинного законодавства та браком політичної волі щодо його виконання. Закон повинен чітко встановити — тільки організація, що отримала довіру найбільшої кількості правовласників, має право збирати винагороду за виконувану музику. До того ж — виключно правовласників, чия музика (sic!) реально використовується в Україні, транслюється теле- і радіоканалами. Будь-яка двозначність у цьому питанні ламає систему, породжує недобросовісні організації, які тільки збирають гроші, а сплачувати винагороду правовласникам відмовляються. Звісно, порушники мають нести відповідальність. Але це вже в компетенції судової системи, нагальну проблему реформування якої, болісно вирішують у країні вже не один рік.
З іншого боку, бюджетні телерадіоорганізації, такі як Національна телекомпанія України та Національна радіокомпанія України, не сплачують винагород ні «авторським», ні «суміжним» організаціям колективного управління, мотивуючи це відсутністю в бюджеті статей відповідних витрат. Під час формування чергового державного та місцевих бюджетів про них завжди «ненароком» забувають.
Правоохоронні органи вже чудово розуміють, що таке «піратські» диски. Але чомусь (усупереч положенням законодавства) не вважають вартим своєї уваги використання музики без відповідного дозволу.
На вирішення цих проблем, якщо не братися за них серйозно, можуть піти роки, протягом яких не матимемо заможних творця і виконавця, впливової та розвиненої музичної індустрії. Проте можливий і інший сценарій, якщо вітчизняні політики й високопосадовці відповідним чином зацікавляться проблемами колективного управління, побачать у ньому перспективу розвитку вітчизняної культури (перші паростки інтересу вже з’являються з боку Міністерства культури і Державного департаменту інтелектуальної власності). Адже для розвитку справи колективного управління не потрібно бюджетних дотацій або запровадження нових податків і зборів. Потрібна лише політична воля та законодавча підтримка. Решту українська музична індустрія здатна забезпечити й самотужки.
Діюча ссилка: http://www.zn.ua/3000/3680/61742/

Copyright © 1994-2008. «Зеркало недели» Все права защищены.



Community8
скачать файл



Смотрите также:
Предмет: Бухгалтерський облік Тема програми: Фінансовий облік
166.06kb.
Кафедра аеронавігаційних систем
625.87kb.
Наказ №349 м. Первомайський
29.57kb.
Про підсумки засідання районної атестаційної комісії 04. 04. 2013
22.94kb.
І нформаційна технологія розв’язання маркетингових задач
162.92kb.
Рішення 24. 04. 2013 №114 м. Дніпродзержинськ Про організацію в місті відпочинку й оздоровлення дітей та підлітків улітку 2013 року
223.55kb.
Розпорядження голови буської районної державної адміністрації 29. 03. 12 м. Буськ 108 Про організацію проведення
46.53kb.
Україна новоушицька районна державна адміністрація
40.13kb.
Наказ №18 Про перенесення робочих днів у 2013 році та організацію чергування у вихідні та святкові дні
47.78kb.
Наказ №08 Про організацію профілактичних медичних оглядів учнів
20.52kb.
Лекці я організація стоматологічної служби
127.59kb.
Про організацію інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах
120.39kb.