takya.ru страница 1
скачать файл


Затверджую

завідувач кафедри теорії і методики практичної психології

______________ к.пс.н. Ковальчук З.Я.

«_______»_____________________200 р.
ПЛАН

проведення лекційного заняття з навчальної

дисципліни «Психофізіологія»
Спеціальність – «Психологія управліня», «Практична психологія»

Курс – 5

Група (и) –ПП-11, ПП-12.
Тема 3/1: „Фізіологічні основи діяльності психіки”
Питання:

1. Психофізіологічні властивості людини



2. Психофізіологія здібностей
Час – 2 год.
Основна література:

  1. Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем. М.: Медицина, 1975.

  2. Александров Ю.И. (ред.) Психофизиология: Учебник для вузов. 2-е изд., перераб. и доп. М.: 2001.

  3. Буреш Я., Бурешова О., Хьюстон Д.П. Методики и основные эксперименты по изучению мозга и поведения. М.: Высшая школа, 1991.

  4. Беленков Н.Ю. Принцип целостности в деятельности мозга. М.: Медицина, 1980.

  5. Філіппов М. М. Психофізіологія людини: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 136 с.

  6. Кокун О.М. Психофізіологія. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури. 2006. – 184с.

  7. Бехтерева Н.П., Бундзен П.В., Гоголицын Ю.Л. Мозговые коды психической деятельности. Л.: Наука, 1977.

Додаткова література:

  1. Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. Т. 1. О психологических системах. М.: Педагогика, 1982. С. 109-131.

  2. Данилова Н.Н. Психофизиология. М.: Аспект Пресс, 1998.

  3. Дубровский Д.И. Психика и мозг: результаты и перспективы исследований // Психологический журнал. 1990. Т.11. № 6. С. 3-15.

  4. Иваницкий А.М., Стрелец В.Б., Корсаков И.А. Информационные процессы мозга и психическая деятельность. М.: Наука, 1984.

  5. Методика и техника психофизиологического эксперимента. М.: Наука, 1987.

  6. Основы психофизиологии / Под ред. Ю.И. Александрова. М., 1998.

  7. Чуприкова Н.И. Психика и сознание как функция мозга. М.: Наука, 1985.

  8. Хэссет Дж. Введение в психофизиологию. М.: Мир, 1981.

  9. Ярвилехто Т. Мозг и психика. М.: Прогресс, 1992.



Навчальна мета: Ознайомити студентів з поняттям функціональних систем, закономірностями їх дії та функціонування.

Виховна мета: Виховувати розуміння значущості психофізіології та її місце серед інших дисциплін.
Місце проведення: навчальна аудиторія за розкладом
Інформаційно-технічне забезпечення: дошка, крейда.


ПЛАН

проведення заняття




п/п

Зміст

Час (хв.)

1

2

3

І

Вступна частина:

  • перевірка наявності курсантів (студентів), їх готовності до заняття;

  • оголошення теми лекційного заняття і питань;

  • надання основної та додаткової літератури за темою;

  • визначення навчальної та виховної мети заняття;

  • визначення актуальності теми, її логічного зв’язку з іншими темами і практичною діяльністю;



до 10


ІІ

Основна частина:

1. Психофізіологічні властивості людини

Висновки до 1-го питання

2. Психофізіологічна основа здібностей

Висновки до 2-го питання.


60

30
30



ІІІ

Підсумкова частина заняття

1) висновки до семінару;

2) відповіді на запитання;

3) оцінювання ефективності навчального заняття, активності курсантів (студентів) і виставлення оцінок;

4) постановка завдань на самостійну роботу та наступне заняття.


до 10


Вступ
Кожна людина в конкретних умовах життєдіяльності відповідає на різноманітні подразники різною фізіологічною реакцією. В основному ця індивідуальність залежить від психофізіоло-гічних властивостей людини. До них належать нервово-емоційна стій-кість, врівноваженість нервових процесів, розумова та фізична праце-здатність і витривалість тощо.


  1. Психофізіологічні властивості людини

Психофізіологічні властивості людини та їх визначення. Харак­теристика нейродинамічних процесів: сили, врівноваженості, рухомості. Особливості фізіологічних проявів у холериків, флег-матиків, сангвініків та меланхоліків.

У процесі виховання, навчання, спеціальних тренувань одні психо-фізіологічні властивості можуть розвиватися і вдосконалюватися, інші — досить стійкі й потребують для свого розвитку значного часу, а такі, як типологічні властивості вищої нервової діяльності (ВНД), зберігають індивідуальні ознаки й особливості упродовж усього життя.

Індивідуальні властивості людини визначають її характер, вчинки, функціональну напруженість організму під час дії на нього різних факторів внутрішнього і зовнішнього середовища. Згідно з I. П. Пав-ловим (1932), домінуючу роль у визначенні ознак індивідуальності відіграє центральна нервова система, завдяки властивостям якої гене-руються процеси збудження і гальмування.

Існують й інші сучасні точки зору на цю проблему. Так, П. П. Блан-ський (1927) вважав, що індивідуальність типологічних властивостей, а отже й поведінки, визначається врівноваженістю й узгодженістю дії симпатичного і парасимпатичного відділів автономної нервової систе-ми. Ваготоніки повільні й спокійні, вони рідко фантазують, думають тверезо і реалістично. Симпатикотоніки, навпаки, імпульсивні, рішучі, часто захоплюються і відволікаються від діяльності.

Існує формальна характеристика індивідуальності людини, згідно з якою всі індивідууми поділяються на дві групи: ті, у яких темпера­мент керується почуттями, і ті, у яких — активністю або дією. До першої групи належать сангвініки і меланхоліки, до другої — холе­рики і флегматики.

Сангвінік, за I. Кантом — це людина веселої вдачі, гарний співроз-мовник, уміє і любить спілкуватися, легко заводить друзів. Впевнений у своему успіху й починаннях. Якщо його щось розстроїть, він не від-чуває глибоких негативних емоцій і швидко заспокоюється. Робота або заняття для нього є грою.

Меланхолік, за I. Кантом, — це людина, сповнена сумнівів, у неї завжди є привід для побоювань. Остерігається давати обіцянки, тому то докладно аналізує труднощі, пов'язані з їх виконанням. Порушити слово, яке він дав, не може: це для нього неприемно. Він мало коли бувае веселим І не любить, коли радіють інші.

Холерик — вибухова людина. Він легко подразнюється І стае лютим, але також легко відходить, особливо коли йому йдуть на поступку. Дуже активний, але не мае витримки і терпіння, тому не закінчує багато справ. Вважае за краще керувати іншими. Любить, коли його хвалять, тому оточуе себе лестунами. Понад усе любить себе, нама-гається здаватися розумнішим, ніж є насправді. Своею поведінкою часто викликає протидію з боку оточуючих.

Флегматик — людина, не підвладна афектним вибухам. Иого недо-ліком є схильність до бездіяльності, але якщо починає якусь справу, доводить її до кінця. Нечутливий до нападів та образ, поступливий. Хоча поступово, непомітно для оточуючих, може підпорядкувати своїй волі інших людей. Згідно з цією типологією вважається мудрим.

У Сполучених Штатах Америки набула поширення концепція, згід-но з якою темперамент визначається структурою тіла. Пізніше там було розроблено генетичну теорію індивідуальних особливостей людини, яка базується на визначенні пропорцій тіла.

Більш вдалу наукову основу визначення індивідуальних власти-востей людини запропонував I. П. Павлов у 20-30-ті роки мину-лого сторіччя. Він встановив, що домінуючу роль у визначенні ознак індивідуальності відіграє центральна нервова система (ЦНС). її індиві-дуальні властивості є провідними параметрами психофізіологічної ор-ганізації людини.

Згідно з цією теорією, збудливі і гальмівні реакції організму харак­теризуются трьома основными властивостями нервових процесів: си­лою, врівноваженістю і рухомістю. Співвідношення цих типологічних ознак і стало основою визначення типу ВНД, або темпераменту.



Сангвінік — сильний, рухливий, урівноважений. Для сангвініка ха­рактере жвавість характеру, енергія, наполегливість у досягненні мети, товариськість, почуття міри, вміння тримати себе в певному стані, швидко реагувати на зміни ситуації. Такі люди не розгублюються у складних життєвих ситуаціях, часто досягають високого професійного рівня.

Холерик — сильний, рухливий, неврівноважений у бік збудження. Характерними ознаками холерика є його збудливість, імпульсивність, швидкість реакції, захоплюваність. Зайві подразники можуть викли-кати гарячковість, гнів. Для таких людей характерні зриви, через те що в них неврівноважені нервові процеси з переваженням сильного збу­дження над гальмуванням.

Флегматик — сильний, урівноважений, інертний. Основним у пове-дінці флегматика є спокій, неквапливість. Він надзвичайно працездат-ний, завзятий у досягненні мети, нічого не робить поспіхом. Легко контактує з людьми, але важко реагує на зміни життєвих умов. Иому притаманні консерватизм, сила звичок і традиційних уявлень, тому що переробка сигнальної інформації умовних подразників здійснюється зі значними зусиллями.

Меланхолік — слабкий. Основними особливостями його поведін-ки є слабовілля, образливість, невміння наполягати на своему, страх перед відповідальністю, наявність комплексів (у тому числі неповно-цінності). Життя сприймає як сукупність нездоланних труднощів, він часто не доводить розпочату справу до завершения, може відмовитися від боротьби, тяжко сприймає життєві зміни. Для меланхоліка харак-терний стан позамежного гальмування.

У такому "чистому" вигляді типи ВНД виявляються порівняно рідко. Зазвичай існують різноманітні проміжні форми з переважанням тих чи інших властивостей нервових процесів. Поєднання основних типів ВНД дає комбінації, з яких можна визначити понад 96 їх варіацій.

На основі такого підходу до визначення темпераменту, тобто та­кого, який враховує особливості функціонування ЦНС, виокремлюють додаткові до встановлених типологічні властивості ВНД. Вони ба-зуються на тому, що характеризуются функціональною активністю окремих аналізаторних систем, що забезпечують вроджені властивості людини.

I. П. Павлов також визначив додатково ще три виключно люд-ських типи ВНД, які враховують співвідношення двох сигнальних сис­тем. Тип з переважанням першої сигнальної системи він назвав "художній", з другою — "розумовий", якщо переважання немае — "середній".

Згідно з останніми дослідженнями і науковими розробками (М. В. Ма­каренко, 1996), до властивостей ВНД належить функціональна рухо-мість нервових процесів. Бона характеризуется мінімальною швидкіс-тю переробки інформації різного ступеня складності, яка є результуючою величиною швидкісних можливостей нервової системи.

Наведені особливості індивідуальних властивостей людини, безу-мовно, мають велике значения у вияві фізіологічних реакцій, які супро-воджують той чи інший психічний стан. Тому розуміння і визначення цих властивостей є психофізіологічною проблемою.

У зв'язку з тим, що визначення індивідуальних проявів ЦНС є вирішальним для встановлення типології ВНД, розглянемо їх особли-вості.

Сила нервових процесів — характеризуется здатністю тривало зберігати збудження. Слабка нервова система швидко стомлюється, що є її захисною реакцією. Як правило, чим слабкіша нервова система, тим чутливіша вона до дії подразників.

Експериментально доведено: чим більша інтенсивність впливу умов-ного подразника або чим частіше він застосовується, тим більша від-повідна реакція. При досягненні певного значения сили або частоти сигналу рефлекторна відповідь знижується. Існує багато експеримен-тальних і методичних підходів до визначення сили нервової системи. У 50-ті роки було встановлено, що сила нервової системи характери­зуется межею працездатності, стійкості до тривалих впливів помірної інтенсивності І до сильних короткочасних навантажень.

До критеріїв оцінювання сили нервових процесів (або працездат-ності), згідно із сучасними уявленнями (М. В. Макаренко, 1996), на­лежать:


  • якість виконання завдання з переробки інформації щораз більшої складності;

  • кількість переробленої інформації згідно з диференціюванням пози-тивних (правильних) і негативних (неправильних) подразників за певний час роботи в режимі "зворотного зв'язку".

Втім, ще й дотепер застосовуються бланкові методики. Це різні коректурні таблиці, набори чисел, літер тощо. Більшість із них узго- джені з апаратними методиками, що використовуються під час гру-пових досліджень.

Врівноваженість нервових процесів — це баланс сили збудження і сили гальмування. Показниками таких властивостей є значения пози-тивних і гальмівних умовно-рефлекторних реакцій, певна кількість по-милок (або правильних рішень) на позитивний і гальмівний сигнали, сталість фону умовно-рефлекторної діяльності та ін. Психологи цей баланс визначають за допомогою тестів, які враховують диференціювання сили, відстані, часу. Якщо виключити відповідний сигнальний контроль і визначити результат, більший за встановлений, судять про переважання збудження, менший — про переважання гальмування. Але це теж фізіо-логічна методика, тому що вимірюються фізіологічні показники: зусилля м'язів, амплітуди рухів, часу.

У результаті ретельнішого вивчення врівноваженості встановлено, що баланс пов'язаний з рівнем активації в стані спокою. Він вищий у людей з врівноваженістю нервових процесів і нижчий, якщо перева-жають збудження І гальмування.



Рухомість нервових процесів — визначається швидкістю функ-ціонування нервових процесів і складається з таких показників:

  • швидкість виникнення нервового процесу;

  • швидкість руху нервового процесу (іррадіація і концентрація);

  • швидкість зникнення нервового процесу;

  • швидкість заміни одного нервового процесу іншим;

  • швидкість утворення умовного рефлексу;

  • легкість переробки сигнального значения умовних подразників і стереотипів.

Хоча переробку умовних рефлексів дотепер використовують у фі-зіологічних дослідженнях, встановлено, що цей складний феномен ВНД визначається не тільки легкістю переходу збудження в гальмування і навпаки, а й міцністю утворення умовних зв'язків (тобто швидкістю згасання сліду), інтенсивністю подразнення, впливом другої сигнальної системи та ін. I. П. Павлов вважав, що переробка умовних подраз-ників є складним випробуванням для організму і важко піддається аналізу.

3 огляду на те, що швидкість розвитку нервового процесу І швидкість його зникнення є основою функціональної рухомості (лабіль-ності), встановлено три основних методичних підходи до ЇЇ вивчення:



  • визначення швидкості збудження І гальмування;

визначення швидкості зникнення збудження І гальмування; визначення максимально! частоти генерації нервових імпульсів.

У методах, які застосовуються для вивчення функционально! рухо-мості, використовують зміну позитивного сигналу, який викликає збудження, на гальмівний, що викликае протилежний процес або реакцію, І навпаки. Одним із напрямків визначення рухомості нервових процесів є використання різноманітних коректурних проб, де за критерій оцін-ки беруть швидкість переробки інформації.



Окремо потрібно розглянути так званий феномен порційності — міжаналізаторного розходження діапазонів властивостей нервової си-стеми, що зустрічається у людей у 15-20 % випадків і породжує у дослідників сумніви стосовно використання їх як стійких біологічно зумовлених якостей індивідуальності (Ю. Л. Майдиков, 1998).
Проблема индивидуально-психологических различий между людьми всегда рассматривалась в отечественной психологии как одна из фундаментальных. Наибольший вклад в разработку этой проблемы внести Б. М. Теплов и В. Д. Небылицин, а также их коллеги и ученики. Подавляющее большинство работ отечествен-кх исследователей по данной проблеме было выполнено в рамках единой метологин, интегрирующей представления об основных уровнях организации инди-дуальности. Теоретическая и методологическая целостность этих работ была эбенпо отчетливо заметна на фоне необозримого количества исследований по этой проблематике, проведенных в мировой психологии. Именно поэтому в дан­ной главе рассматриваются главным образом работы отечественных дифференциональных психофизиологов, оказавших наибольшее влияние на развитие теоретической психологии индивидуальных различий теоретических и методологических оснований психологии индивидуальных различий.

В качестве теоретической основы исстедований в дифференциальной психологии выступала концепция свойств нервной системы, разработанная И. П. Павловым. Данная концепция была основой концепции, важные для понимания развития исследований индивидуально-исихологических различий.

Главным аспектом концепции свойств нервной систе-
том виде, в каком она была представлена И. П. Павловым, является то, что они не могут рассматриваться как эндогенная часть павловской теории высшей нервной деятельности (ВНД). Индивидуальные особенности организации поведения могли быть объяснены в рамках теорни ВНД И. П. Павлова путем анализа индивидуаль­ной истории функциональных межрефлекторных взаимоотношений. Однако вместо этого было введено и использовано понятие элементарных характеристик нервной ткани (клеток), экзогенных но отношению к сущности организации поведения. Это очень четко было определено И. П. Павловым для силы нервной системы - базового свойства в его классификации. И. II Павлов предположил, что сила нервной системы непосредственно связана с индивидуальным уровнем содержания гипотетического «возбудимого вещества».


Так, понятие свойства нервной системы было интерпретировано в терминах нейрофизиологической (нейрохимической) характеристики, относительно независимой от высших механизмов функйионировани нервной системи.

Главное назначений концепции свойств нервной сисемы состояло в том, что она должна была обьяснить интериндивидуальные варации в динамике поведения, но не его механизмы. Другая особенность концепции нервной системи состояла в\в чисто дименсиональной природе, тоесть свойства н.с. могли были соотнесении с любым измеримим индивидуальным параметром.

Другое важное понятие, которое было использовано членами данной группы (как и другими дифференты ымп психологами), касается релевантного психологичесКого проявления свойств нервной системы. Согласно Б. М. Теплову. Свойства нервной системы проявляют себя, прежде всего и ирг-Мущественно. в динамическом (или формально-динамическом) аспекте поведения (скорость, теми, напряженность, вариабельность и т. д.) и в меньшей степени обНаруживаютея в содержательных аспектах деятельности (побуждения, мотивы, цели, знания и і. д ) Различие между ЭТИМИ аспектами поведения и деятельности впервые было определено С. Л. Рубинштейном. Согласно С. Л. Рубинштейну. гемперамент — это динамическая характеристика психической деятельности. Б. М Тенлов был полностью согласен с С. Л. Рубинштейном в вопросе о динамической природе темперамента и предпосылок способностей (общих и спецальных) - двух основных компонентов структуры ипдивидуалыю-психологиеских различий. Он сформулировал предположение о том, что темперамент и задатки способностей определяются свойствами нервной системы.

Б. М. Тенлов редложил трехфакторную структуру темперамента, которая состоит из следу-ших компонентов:

1) эмоциональная возбудимость;

2) выражение эмоций;

3) общая быстрота движений.

При этом Б. М. Тенлов отмечал, что достаточные основа­ния для синтеза имеющегося знания относительно исиходннамических и нейродинамических характеристик темперамента еще не опреде­лены. Он предупреждал о возможности ошибочною отожествлення психологических характеристик и свойств нервной системы в определении темперамента.

Важный шаг в развитии исследований индивидуаль­но-психологических различий сделал ученик Б. М. Теп­лова — В. Л Небылицын. Ои внес значительный вклад в разработку концепции свойств нервной системы. В. Д. Не­былицын предложил понятие общих свойств нервной системы, которые являются детерминантами индивиду­альных особенностей поведения в наиболее общих его
проявлениях и чертах.


Согласно гипотезе В. Л Небылицына, в качестве общих свойств нервной системы следует рассматривать физиологические параметры комплексов мозговых структур, которые имеют значение для целостной психической деятель­ности индивида и детерминируют проявления общеличностных характеристик индивидуальности В качестве одной из основных он рассматривал темперамент, который (наряду с общими способностями) выступал для него одним из важней­ших референтов при выделении показателей обшпч свойств нервной системы.

Згідно з П. К. Анохіним (1966), кожний методичний підхід формує своєрідну функціональну систему або комплекс функціональних си­стем, які по-різному включають окремі частини мозку. Динаміка виконання методики кожного разу відображатиме окремі зони мозку або їхні взаємозв'язки. Тому виникла потреба пошуку загальних властивостей нервової системи, які б визначали загальні динамічні особливості роботи мозку. 3 огляду на зазначене потрібно враховува-ти такі три рівні властивостей нервової системи:



  • загальні мозкові властивості, які характеризуют функціональну інтеграцію нервових процесів і повністю охоплюють людський мозок;

  • властивості нервової системи, які виявляються в особливостях ін-теграції нервових процесів у великих і малих блоках мозку (лобних структурах, аналізаторах та ін.);

  • властивості нервової системи, які виявляються в особливостях інте-грації нервових процесів в окремих морфологічних компонентах (нейронах).

Факторний аналіз електрофізіологічних показників підтвердив наявність загальномозкових значень біоелектричної активності. У людей слабкого типу під час тестування переважає електрична активність лівої півкулі, а в людей з високими показниками сили фокус макси­мально'! активності поперемінно переміщується то в ліву, то в праву півкулю.

Властивості нервової системи позначаються на психічному стані людини, динаміці її діяльності, впливають на особливості вегетативного реагування в тих чи інших умовах, визначають психофізіологічні прояви. Так, I. П. Павлов зазначав, що найвитривалішими до життевих наван- тажень є люди сангвіністичного типу. Він наголошував, що поняття витривалості означав не тільки властивості нервової системи, а й витри-валість інших органів І систем.

У процесі дослідження властивостей ВНД встановлено відмінність індивідів за рівнем адаптивності. За характером протікання адаптив-них процесів людей можна поділити на "спринтерів" (процеси швидко розвиваються, інтенсивно протікають, однак адаптивні зрушення корот-кочасні) і "стаєрів" (процеси розвиваються повільно, не дуже інтен-сивні, але тривало зберігають адаптивні зміни), причому "стаєри" краще адаптуються до нових умов існування.


  1. П сихофі зіологічна характеристика здібностей

від того, як людина реагує на ті чи інші подразники або знахо-дить оптимальні шляхи вирішення проблем, залежить її психофізіологічний стан. У цьому зв'язку певне теоретичне та прак-тичне значения для психофізіології мае розуміння і вивчення здібностей людини.

Проблема здібностей охоплює визначення і зміст таких категорій, як задатки, обдарованість, нахили, структура особистості, окремі її ком­понента і їх зв'язок з професійною діяльністю. Водночас на виявлення здібностей у професійній діяльності можуть впливати зовнішні та внутрішні фактори середовища, сукупність професійних вимог до рівня вдосконалення здібностей. Що більші здібності виявляє людина до певної діяльності, то менша психофізіологічна напруженість виникає в неї у процесі цієї діяльності.

Поняття "здібність" мае багато тлумачень. 3 позиції психофізіо-логії — це складний комплекс регульованих фізичних, фізіологічних, психологічних, біохімічних, морфологічних та інших компонентів лю­дини, які сприяють успішності її діяльності і в основі яких лежать генетично зумовлені чинники у вигляді певних задатків.

Треба наголосити, що чим більше цих компонентів у людини, тим вона здібніша. Так, наявність однієї якоїсь здібності (або навіть кількох) без антропометричних задатків ще не робить людину обдарованою до фізичної діяльності, наприкладдо спорту. Винятком є інтелектуальна діяльність, де обдарованість — це сукупність таких здібностей, які не залежать від будови тіла. Однак антропометричні особливості можуть впливати на успішність діяльності безпосередньо (наприклад, перевага зросту при грі у баскетбол) і опосередковано, через вплив на виявлення здібностей (наприклад, довжина рук чи ніг визначає довжину важеля, від якого залежить зусилля, яке прикладається до снаряда).

Деякі дослідники (Теплов Б. Н., 1972, Мясищев В. Н., 1978, Анап'єв Б. Г., 1984 та ін.) вважають, що в основі природних здібностей лежать анатомо-фізіологічні особливості нервово-мозкового апарату людини. Інші (Леонтьев А. М., 1986) у своїй концепції трактування здібностей визначальними вважають умови виховання.

Г. Айзенк (1972) наводить приклади, які засвідчують обмежений вплив середовища на виявлення інтелектуальних здібностей. Так, "коефі-цієнти інтелектуальності" дорослих людей, які після народження були усиновлені і ніколи не спілкувалися зі своїми біологічними батьками, порівнювалися з такими ж коефіцієнтами біологічних і прийомних батьків. Виявилося, що розумові здібності досліджуваних відповідали здібностям людей, які їх народили, а не прийомних батьків. Аналогічні результати було отримано і при проведенні досліджень у дитячих будинках, куди діти потрапляли після народження. Умови для всіх дітей були однаковими, а їхні інтелектуальні здібності відрізнялися так само, як і в дітей, які виховувалися у своїх сім'ях.

Визначення генетичної обумовленості здібностей дає можливість стверджувати, що вони існують до певної діяльності, тому немає необ-хідності пов'язувати їх виникнення тільки з діяльністю.

Однак генетична обумовленість здібностей ВНД, психомоторики виявляється найповніше в умовах відповідного навколишнього середо­вища, що повною мірою забезпечує вияв здібностей. 3 метою проф-орієнтації здійснюють психофізіологічну оцінку здібностей для прогнозу-вання успішності певної діяльності. Встановлено, що психофізіологічний прогноз успішності навчання у вищому навчальному закладі підтвер-джується у 75-80 % випадків.

При відборі кандидатів на операторські спеціальності відсіювання скорочується з 25-30 до 5-8 %, тобто в 4 рази, а це зменшує витрати на навчання на 30-40 %. Згідно з даними ООН, кораблі зіштовхуються, тонуть або сідають на мілину приблизно на 65 % через помилки людей. Це свідчить, що успішність складної професійної діяльності людини залежить від індивідуальних здібностей, які можна визначити за допомогою психофізіологічних методів оцінки нервових процесів.

Виокремлюють умовно два види здібностей: активний та емоційний. До першого належать здібності, обумовлені внутрішньою потребою, тенденцією індивіда до ефективного засвоєння якоїсь діяльності, само­выражения щодо зовнішнього світу. Така потреба може виявитися в розумовому, руховому, емоційному плані. Другий вид здібностей спря-мований на суб'єктивний світ самоаналізу. Морфофізіологічним змістом такого вияву здібностей є особливість лобно-ретикулярного комплексу, який забезпечує тривалість циркуляції збудження кільцевими комуні-каціями.

Визнання генотипічної природи здібностей не завжди означав зу-мовленості професійних успіхів або невдач людини. Здібності — час-тина можливостей людини, що дуже важливо для професійної діяль-ності, а успіх визначається і вольовими якостями, мотивацією, соціальним середовищем. Але не можна й недооцінювати ролі здібностей для оцін-ки психофізіологічного стану людини, особливо під час якоїсь діяль-ності.

Найвищим ступеней здібностей є геніальність. Вона виражається в продукті, який мае історичне значения для життя суспільства, науки, культури. Геній, руйнуючи застарілі форми і традиції, творить нове у своїй сфері діяльності. Геніальність передбачає високу працездатність, самовіддачу людини, стійку мотивацію, оволодіння знаниями і вміннями у певній справі.

Як свідчать наукові дослідження, геній не задовольняється своїми результатами, прагне до саморозвитку, під впливом нових вимог безперервно займається самоосвітою, перебудовуючи свое мислення. Геніальність не успадковується, бо тоді б генії народжувалися лише в тих сім'ях, де геніальні батьки.

Главное назначение концепции свойств нервно. мы состояло в том, что она должна была объяснить нптернндивидуальиые вари ции в динамике поведения, но не его механизмы. Другая немаловажная особеї ность концепции свойств нервной системы состояла в их чисто дименсионалык (от слова dimension - измерение) природе, т. е свойства нервной системы МОД

быть соотнесены с любым измеримым (непрерывным и/

дискретным) индивидуальным параметром, а нетолько( некоторыми типами повеления (например, с павлоіи мі­ми типами) Концепция свойств нервной системы сыграЦ решающую роль в развитии исследований индивидуал»» по-психологнческнх особенностей поведения, несмотря па существенные различия в теоретических и методом гнческнх основах для его анализа, разработанных разны­ми авторами.

Упрощая до некоторой степени особенности разлиф пых теоретических схем, можно выделить но крайней

Мере три ОСНОВНЫХ КДаССа ПОДХОДОВ К НССЛеДОВаНИК) ИИ'

дивид>ально-психологических различий. Первый класс исходит из моделей моэ« га (нервной системы). К этому первому классу принадлежит (главным образом) подход Б. М. Теплова и В. Д. Небылицыпа. Второй класс исходит из моделей по« ведения. Исследования П. В. Симонова, а также выполненные в последние годы работы В. М. Русалова могут быть отнесены к этому классу. Наконец, трети! класс относится к моделям человека. К данному классу принадлежат исследив»' ния В. С. Мерлина. Безусловно, необходимо принимать во внимание то, чі три класса подходов к исследованию индивидуально-психологических различий тесно взаимодействуют. Однако дифференциация этих трех классов явл> обоснованной для лучшего понимания сущности исследований, проводимых раз­личными группами ученых и научными школами в отечественной психологии ин­дивидуальных различий.

Наиболее развитая отечественная школа дифференциальной психофизиоло­гии была основана Б. М. Тепловым и В. Д. Иебылицыным. Сам термин «диффе­ренциальная психофизиология» был впервые использован В. Д. Иебылицыным і 1963 г. для обозначения мулыидисциплинарпой области психологии, которая об­разовалась па пересечении физиологии высшей нервной деятельности (и нейро­физиологии) и дифференциальной психологии (психологии индивидуальны) пчий). Эта дисциплина была сфокусирована на изучении механизмов дет ер мнпации индивидуально-психологических различий (в том числе различий в тем пераменте и способностях) особенностями нейродина.мической организации ин дивидуальности. До настоящего времени представители этой школы, а также М последователи и ученики составляют наиболее влиятельную в России групп; психологов, которые имеют дело с проблемой природы индивидуальных ІИ ГИЧеСКМХ различий.

Обшие свойства нервной системы и целостные формально-динамические характеристики индивидуальности

Для экспериментальной проверки развиваемых представлений о свойствах нерв­ной системы и их психологических проявлениях В. Д. Небылицын с сотрудника­ми провел исследование физиологических основ интеллектуальной и психомо-ropml активности. Параметры интеллектуальной и психомоторной активности оценивались мри помощи простых экспериментальных показателей, которые ха­рактеризовали: 1) индивидуальный темп действий: 2) склонность индивида к раз­нообразию действии и 3) потребность индивида в напряженной деятельности. В этом исследовании было обнаружено, что все параметры активности (как ин-ектуалыюй, так и психомоторной) коррелировали преимущественно с ЭЭГ-пндикаторами активации в передних областях головного мозга. Таким образом, гипотеза о роли передних областей мозга в детерминации индивидуальных разли­чай в активности была подкреплена эмпирическими данными

Один из ближайших коллег В. Д. Небылицына, дифференциальный психофи­зиолог В. М. Русалов, начал свои исследования с анализа структуры телесной конституции и ее взаимоотношений с общей чувствительностью, которая оцени-ісь по показателям слуховых, зрительных и тактильных абсолютных порогов. Общая чувствительность рассматривалась В. М Русаловым как формально-дина­мический (иенходинамический) параметр индивидуальности, не относящийся к темпераменту Он обнаружил значимые корреляции между различными показа­ми абсолютных порогов и выявил довольно слабые связи между чувствитель­ностью и индикаторами соматотипа.

В начале 1970-х гг. В. М. Русалов обратился к проблеме общих свойств нерв­ной системы - одной из самых сложных проблем в дифференциальной психофи­зиологии. Как и другие представители школы Б. М Теплова — В. Д. Небылицына, он пытался решить эту проблему путем выделения таких электрофизиологиче- Применим индексы вариабельности вызванных потенциалов

(lllli В М Руса кім прел южил индикаторстохастичиостм иейроннь:

честве общего свойства нервной системы. Он предположил, что данное евс

і ь рассмотрено в качестве основы пластичности индивидуального



ден и " имеитальные результаты показали наличие положительной і

*ду вариабельностью ВИ и пластичностью поведения при прогін

1ытнй в случайной среде (Русалов. 1979J.


N

новываясь на идеях В. Д. Небылицына и П. К. Анохина (см. глав

.їлов предложил концепцию трехуровневой структуры свойств не

13 дополнение к уровням, предложенным В. Л Небылицыным (у|

ювень комплексов структур мозга), В. М Русалов ввел трети

•ойств целого мозга, отражающих функциональные параметры ин

ернпы.ч процессов в целом мозге. Он отмечал, что третий уровень яв.



'<>лее важным для анализа физиологических основ индивидуальных раз

рмалыю-дипамическнх параметрах поведения (включая особенности те*в_

И общих способностей).

Проанализировав структуру корреляций между спектральными параметрами

пользованием метода главных компонент. В. М. Русалов и М. В Бодуном

и четыре общемозговых ЭЭГ-фактора: Ф-1 — энергия медленных ритмов

і тета); Ф-2 — частота медленных ритмов (дельта и тета); Ф-3 - энербвВ

>та быстрых ритмов (бета-2) и Ф-4 — пространственно-временная синхронш

і и когерентность биоэлектрической активности мозга. Эти обіцемозіОшН

юры характеризовали, с одной стороны, особенности межцептрапывуИ

пений в коре головного мозга, а с другой — различные аспекты активации

иной системы в целом. Согласно предположению В М. Русалова, данные ОН

вые факторы рассматривались как параметры свойств нервной сисіНН

ьего уровня, играющего ведущую роль в детерминации целостных xapajflj

ПК индивидуальности (включая особенности темперамента и общих сносов

ивность как характеристика темперамента выступала в качестве основ довапий М В. Бодуном. Эти исследования были основаны па прі пи В. Д. Небылицына, согласно которому поиск физиологических деі ни интегральных характеристик индивидуальности (в том числе актин

і тех собой наиболее эффективный путь к решению nf <ірашвних параметров мозга, функционирующего как целое. В предшествующих работах, посвященных активности, Л. И. Крупновь , Мозговым были проанализированы разные уровни активности (интелле психомоторной) изолированно друг от друга. Более того, активи матривалась упрощенно как синдром ряда индексов и оценивалась сумм.) іокупности характеристик скорости, разнообразию и напряженности ее шаемых действии М. В. Бодунов высказал предположение об относительной і зависимости основных динамических аспектов данного параметра, обуслои

о многомерной природой. Ипдиі ю устойчивые особенности тр

главных аспектов активности - индивидуальный темп, скюнность к напряжение деятельности и тенденция к разнообразию действий — количественно оцениі при помощи специальных экспериментальных процедур в психомоторної

В целом результаты показали, что выявленные факторы актив-

,i являются устойчивыми, линейно независимыми измерениями активности

лрактеристики темперамента. Показатели выделенных факторов активности были сопоставлены с общемоз-; овыми ЭЭ1 -параметрами, отражающими различные аспекты активации нервной

гмы, а также особенности иространственио-временнбй синхронизации ЭЭГ-процессов в разных областях мозга. Было обнаружено, что индикаторы скорост­ного аспекта интеллектуальной активности (как и некоторые сложные психо­моторные показатели, например скорость письма) положительно коррелируют с фактором пространственно-временной синхронизации ЭЭГ-процессов в разных областях мозга (Ф-4). Эргический аспект интеллектуальной и психомоторной активности отрицательно коррелировал с энергией (выраженностью) медленных ритмов ЭЭГ (Ф-1). Когда мы говорим об энергии медленных ритмов ЭЭГ, мы имеем в виду выраженность положительной корреляции с частотой медленных ритмов ЭЭГ-колебаннй менее 8 в секунду. Разные ритмы ЭЭГ можно сравнить со звуками в музыкальном произведении (медленные ритмы можно сопоставить с низкими звуками, а быстрые — с высокими). При таком сравнении энергия рит­мов ЭЭГ будет соответствовать громкости звуков. Скоростной аспект психомо-ГОриоі активности был негативно связан с частотой медленных ритмов ЭЭГ (Ф-3). Наконец, вариационный аспект активности (это такая характеристика темперамента, которая связана СО склон­ное! ью к разнообразию действий,к изменению способов совершения действий, к частым переключениям с одной деятельности па другую, иными словами, это пластич­ность поведения) обнаружил положительную корреля­цию с частотой медленных ритмов ЭЭГ

Резулы аі ы ПОЗВОЛИЛИ сделать вывод о том, что общие факторы ЭЭГ отражают существенные параметры ипге-іраіпвпой ДвЯТВЛЫЮСТМ мозга, которые оказывают влия­ние на особенности проявлении активности как важней­шей характеристики индивидуальности. На 0СНОВЄ допущения, согласно кото-|Н).му межличностнан изменчивость целостных свойств индивидуальности (вклю­чай активность как компопепі темперамеп іа и общих способностей) прсимуп. венпо определяется фундаментальными характеристиками функционирования m.TOBiioio мозга, выделенные ЭЭГ-фвкторы были расе мій репы как индикаторы гипотетических общих свойств нервной системы в целом.

Проблема взаимоотношение [инамическими аспектами ак-

тивности как свойства темперамента и индивидуального уровня активации как ОМЯга из общих свойств нервной системы была проанализирована в исследова- оценивалось при помощи дну.ч показі іьфа-риї

энергии вторых гармоник в реакции навязывания ритма на частоте 6 Гц при 11

гимуляцни. Реакция навязывания ритма проявляемся в усилении ритм

•нощей . І ота которой совпадает с частотой ритмиче*

іии (чаще используются серии световых вспышек или <вук**^Н

>ыло обнаружено, что кроме синхронных со стимулами ритмов ЭЭГ

іение выраженности ритмов, имеющих частоту, кратную ча

|)пой стимуляции. Если частота ритма ЭЭГ ровно в 2 раза выше ча<

ни», к) говорят о второй гармонике в реакции навязывания ритма. Оі^Н

выраженность (или энергия) второй гармоники является очень инв^Н

м показателем в изучении свойств нервной системы человека. Для И^Н

ііческих характеристик умственной активности были использоя^Н

.иые экспериментальные процедуры. Была выявлена тесная взаимосвязь

іраметрами умственной активности, с одной стороны, и показателями

ні нервной системы, с другой. Для всех параметров активности болев

шачения были обнаружены в группе испытуемых с высокими оценка*

кагоров активации нервной системы. В го же время было обнаружено, что

: ініпрованпая группа испытуемых характеризовалась более высо^Н

интеллектуальной активности, чем группа испытуемых с промежутки

пениями уровня активации. Было высказано предположение о том. чго

жав активированность нервной системы может приводить к компенсаторному

мнению уровня активности как характеристики индивидуальности.


64

іедовапиеактивности получило дальнейшее развитие в работах А. И. Круп» і и его коллег. А. И. Крупное был первым среди отечественных диффереіЦИ юихофнзиологов, кто включил в анализ коммуникативный аспект ян ,і (наряду с интеллектуальным и психомоторным аспектами) Пснол^Н но разработанную программу наблюдения за социальным поведемящЯ мої о А II Круннов смог оцепить проявления коммуникативной активно-едующим показателям: потребность в социальных контактах, коммупн* і инициатива, устойчивость социальных контактов и количества парті шальном поведении Было обнаружено, что все индексы (кроме устой*#жВ оцнальных контактов) коррелировали друге другом А. 11. Круннов ныса^В1 ожение, что устойчивость общения (стабильность социальных коптая олее гесно связана с содержательным аспектом активности, чем с ее дин им аспектом. <1>.1Морный анализ корреляций между интеллектуальными психомоторными никатиаиыми индикаторами активности не выявил факторов, об: ннюти.ч показатели рашых сфер, - т. е. три сферы проявления активности фо( Івяроаали самостоятельные группы признаков. А. И. Круннов пришел к выводу го л ри аспекта проявления активности (психомоторный, интеллектуальны ммупнкативный) относительно независимы друг от друга. Их совмесш МЙсі пне обеспечивает оптимальный уровень взаимодействия индивида с ов|Н цей его средой. Кроме того, А. И. Крупное внес также вклад в разработку проблемы отнош ннй между параметрами активности и эмоциональности. В отечественной псих логической литературе имелись две гипотезы относительно их взаимос
Перам была предложена И Л Нсбы шцыным Он но і.и.і і. <м<> активность и эмо­
циональное и, это независимые иарамсірі.і и » і рук гу ре ісміїерамсм і.і Віорая
была сформулирована \ I ()льшанниконой, которая очным, чт пи параметры
темперамента взаимодействую! др \ 11 Крупное использовал методы

оценки (нчн'ншкч їси эмоциональности, которые были разработаны А. Е. Ольшан-никовой и ее коллегами. Эти методы позволяли оценивать проявление трех ос­новных эмоций: гнева, радости и страха. Наибольшее количество значимых кор­пии было обнаружено, с одной стороны, между параметрами активности в разных сферах, а с другой — между параметрами интенсивности эмоции радости. При этом выраженность данной эмоции отрицательно коррелировала с парамет­рами психомоторной активности и положительно С некоторыми индикаторами коммуникативной активности. Динамические характеристики интеллектуальной активности коррелировали с интенсивностью эмоции радости положительно в случае индикаторов интенсивности интеллекіуальньїх операций и отрицатель-» і іучае вариативности интеллектуальных действий Преобладание эмоции страха коррелировало отрицательно с индикаторами коммуникативной активно­сти и положительно — с вариабельностью психомоторных и интеллектуальных операций. Сходные результаты были получены в случае эмоции гнева. В целом результаты продемонстрировали существование тесных и довольно сложных взаи­моотношений между формальными характеристиками основных эмоций и прояв­лениями активности как свойства темперамента


17.3. Интегральная индивидуальность и ее структура

Подход, который разрабатывался В С Мерянным, составил основу развития ори­гинальной школы но изучению природы темперамента Исходные положення, на которых базировался данный подход, были весьма близки к теоретическим пози­циям группы Теплова — Небылицыпа: обе школы рассматривали в качестве цент­ральной проблему влияния свойств нервной системы (и ее типов) па индивиду­ально-психологические различия между людьми Однако психологические проб­лемы описания и диагностики темперамента со временем начали преобладать в работал В С. Мерлина и его коллег. Нужно отметить, что группа В. С. Мерлина не находилась в оппозиции к школе Теплова - Небылицыпа. Напротив, эти две шко­лы взаимно ДОПОЛНЯЛИ яруг друга. При этом следует признать, что линия исследо­ваний, проводимых в школе Теплова — Небылицыпа, может рассматриваться как более фундаментальная, поскольку она ориентирована на исследование свойств нервной системы, выступающих в качестве важнейших детерминант формально-динамических особенностей поведения человека (включая его темперамент).

Подобно В М. Теплову и В Л Небылнцыну, В. С. Мерлин рассматривал тем­перамент как структуру, относящуюся к формально-динамическому аспекту ин­дивидуального поведения, относительно независимому от его содержательного аспекта Однако в отличие от представителей школы Теплова -- Небылицыпа он сосредоточил внимание не на отдельных измерениях темперамента, а на целых комплексах его свойств. Сравнивая свою концепцию с идиографическим подхо­дом к исследованию личности, В С Мерлин оиреде :я і и \ концепцию как «интегральную теорию индивидуальности» подчеркивая таким образом что понятие индивудальности интегрирет в себе всю совокупность свойств человека.

чення ( одной программы дейсінич на другую; греши параметр инднцирусі


ь выполнения программы поведения и, наконец, четвертый параметр отр
еі порог обнаружения рассогласования между ожидаемым результатом и фа
ческим исходом действия. В і інші с пашей классификацией m

анализу природы индивидуально-психологических различий данный по жег быть отпечен к классу, который основан на модели поведения.

В целях операционализации четырехко.мпонептпой схемы В М Русалов вы» її предположение о взаимосвязи между этими гипотетическими парамі ми и УСТОЙЧИВЫМИ характеристиками индивидуальности. Он использ этого некоторые характеристики темперамента, а именно три аспекта активи как свойства темперамента (эргичность. пластичность, темп) и эмоционалыь В М. Русалов предположил, что скоростной аспект активности может быть ЗВИ с быстротой реализации программ поведения Пластичность (вариабельн. как фактор активности может быть сопоставлена с гибкостью программирования действий, которая отражается в легкости переключения с одной программы и дения на другую. Эргичность может быть связана с широтой афферентного си SB И наконец, эмоциональная чувствительность может быть соотнесена с уровнем чувствительности к рассогласованию обратной связи.

На ОСИОМ этих допущений, а также ряда эмпирических данных В М. Р\ сформулировал гипотезу, согласно которой четыре параметра темперамента гичпость, пластичность, темп и эмоциональность) могут быть рассмотрены ортогональные факторы индивидуальности. В дополнение к этому В М Р\ч высказал предположение о наличии специфичности проявления темперамента а зависимости от того, является деятельность предметно или социально ориентиро­ванной

Предложенная в итоге В. М Русаловым восьмимерная структура темперамен-іа включала следующие параметры: социальная эргичность, социальная пластич­ность, социальный темп, социальная эмоциональность, предметная эргичноепц предметная пластичность, предметный темп и предметная эмоциональность. Эта С і руктура была отображена в ВОСЬМИ шкалах «Опросника структуры темперамен­та». Результаты проведенных В. М. Русалоаым психометрических исследований показані, что все шкалы являются надежными (консистентными). Шкалы «Оп­росника...» продемонстрировали хорошо интерпретируемые корреляции со шка­лами «Личностногоопросника Лнзенка» и «Павловского темпераменталыюго оп­росника». Что касается факторной структуры ОСТ, высокий уровень корреляций между отдельными шкалами демонстрирует возможность использования мень­шего количества факторов для равноценного объяснения интериндивидуальной вариации анализируемых характеристик индивидуальности.

Данные, представленные В. М. Русаловым, а также М. В. Бодуновым, позволя­ют заключить, что для полного описания общей вариации достаточно 3-4 факто­ров. Трехкомпонентпая структура включает факторы предметной активности, со­циальной активности и эмоциональности В четырехко.мпонептпой структуре выделяется дополнительный фактор индивидуального темпа, который объединя­ет особенности проявления этой характристики в обеих сферах — предметной и социальной. Трехфакторная структура полностью соответствует концепции структуры темперамента, предложенной В. Д. Небылицыным. Более строгая ин­терпретация может СОСТОИТ» в том, что три шкалы ОСТ (эргичность, пластич-



Висновки

Здібності як комплекс фізіологічних, біохімічних, морфологічних, психологічних та інших компонентов особистості людини. Зна­чения навколишнього середовища для їх выявления. Види здібностей. Геніальність. Значения наявності здібностей для форму-вання психофізіологічного стану.




Викладач кафедри

Теорії та методики практичної психології Макота Т.В.


скачать файл



Смотрите также:
Учебник для вузов. 2-е изд., перераб и доп. М.: 2001. Буреш Я., Бурешова О., Хьюстон Д. П. Методики и основные эксперименты по изучению мозга и поведения. М.: Высшая школа, 1991
332.8kb.
Затверджую завідувач кафедри теорії І методики практичної психології к пс н. Ковальчук З. Я. 200 р. План проведення лекційного заняття з навчальної дисципліни «Психофізіологія»
183.69kb.
Издание второе, измененное и дополненное
7107.98kb.
Учебник подготовлен учеными Института государства и пра­ва ран, известными специалистами по данной дисциплине. В нем освещается всемирная история политической и правовой мысли от ее истоков до современности,
190.14kb.
1. Предмет мировой экономики 5
40.13kb.
В. Г. Графский; Ин-т государства и права ран. 2-е изд., перераб и доп. М. Норма, 2007. 752 с
44.6kb.
Тематическое планирование по Информатике и икт класс
404.57kb.
Банковский риск-менеджмент: Учебное пособие / П. П. Ковалев. 2-e изд., перераб и доп. М.: Курс: ниц инфра-м, 2014. 320 с.: 60x90 1/16.
53.54kb.
Сборник задач по аналитической геометрии: Учеб пособие для втузов / ред. Ефимов Н. В. 17-е изд., стер. Спб: Профессия, 2001. 199 с
100.67kb.
Радиотехнические цепи и сигналы. Компьютеризированный курс: Учебное пособие / В. И. Каганов. 2-e изд., перераб и доп. М.: Форум: ниц инфра-М, 2013. 432 с.: 70x100 1/16.
102.07kb.
Основы социальной работы: Учебник / Отв ред. П. Д. Павленок. 4-e изд., испр и доп. М.: Инфра-м, 2015. 534 с.: 60x90 1/16.
149.98kb.
Антон Васильевич Касьянов Все о малом предпринимательстве. Полное практическое руководство
6420.96kb.